По селах

Франко Іван

І

На Підгір'ї села невеселі
Простяглися долом-долинами,
Мов край шляху на твердій постелі
Сплять старці, обвішані торбами.

Понад річку верби головаті
Довгі віти в воду похиляють;
Журавель поскрипує при хаті,
Босі діти по двору гуляють.

З-поміж верб, та груш, та яворини
Чорні стріхи глипають, нагнувшись,
Мохом вкриті, корчами калини,
Мов на вітер ті сичі, надувшись.

Похилились смерекові стіни,
Там і сям стемпльовані дрючками,
Мов каліки, ждуть собі заміни,
Щоб спочить розбитими кістками.

Сліповаті та тісні віконця
В старосвітських засувах ще ходять.
Чи лякаються ясного сонця
Ті, що вік свій в тих хатах проводять?

Не видати комина на хаті;
Вранці дим всю хату заповняє,
З стріхи буха, в'ється по загаті,
Хапле очі, сльози витискає.

В хаті піч трохи не в півкімнати
З запічком і припічком із глини,
Вічно тепла — то жолудок хати,
Величезний, як живіт дитини.

Хліб і страва — тут найстарша справа,
Ціль всіх змагань, замислів, турботи,
Мов родивсь сей люд лиш для роботи,
А на хліб вся праця йде кровава.

Ліжко газди — п'ять дощок незбитих,
Сніп соломи і верета зрібна;
Тепла піч є для дітей невкритих,
А для старших постіль непотрібна.

Слуги в стайні сплять — їх коні гріють,
А дівки на лаві, на запічку;
Про вигоду й думати не сміють,
Щоб лиш крижі випрямить за нічку.

І про одіж мало дбають нині:
Як кожух є й чоботи пасові,
Для газдині шнур коралів в скрині,
Для дівчат хустята шалінові,

Капелюхи хлопцям повстянії,-
То й весь празник є на довгі літа;
Буднішня одежа в хаті шита
З полотна, що вироблять хатнії.

На стіні розвішані довкола
Дерев'яні давні богомази:
Страшний суд, Варвара і Микола,
Чорні вже від диму, мов від мази.

Тільки й всього християнства в хаті,-
Але є й письменства в ній познаки.:
Там під сволоком, завитий в шматі,
Лист небесний — писаний бог зна ким,

Йосифінський наказ панщизняний,
Прадідівський квит на тридцять буків,
Діда скарга за ґрунтець забраний,
Батьків акт ліцитаційний драний,-

Ось весь спадок, що лишивсь для внуків.

II

В шинку шумить, в шинку гуде,
Аж гомін геть селом іде.
І не питайте, що се є:
Старий Пазюк горілку п'є.
Вже третю ніч він п'є ось так,
Та не гадай, що він пияк.
Він буде ще три ночі пить
І ані цента не платить.
О, бо Пазюк розумний дід,
З кропиви він збирає мід:
Він у селі над всіх моцар,
Бо він собі багач-лихвар.

І не гадай, що за процент
Він п'є й не заплатить і центі
Ось глянь у коршму. За столом
Сидить Пазюк, співа псалом,
Бо він письменний — знай і се!
І бога в серці має все.
Він бороду на руку спер
І сиві очі в двері впер,
Волосся сиве і густе
Лице вкрива його товсте,
А голос дзвінко, мов із блях,
Гукає: "Господи воззвах!"

А обік нього кум сидить
І Пазюку в лице глядить,
В очах його читати б рад,
Чи все тут є старому в лад,
Чи все зробив він так як слід,
Щоб ласкав був брикливий дід.
А як старий скінчив свій спів,
То кум несміло річ повів:
"Спасибі, кумцю, вам за гласі
Та щиро я благаю вас,
Вділіть ту позичку мені,-
Я все віддам уосені".

Пазюк о стіл б'є кулаком.
"Чи дармо в тебе я дяком?
Не штука то мій глас хвалить!
Кажи горівки ще долить!"
Скрутився кум, неначе в'юн,
Горівку в жида і тютюн
Наборг бере, на стіл кладе,
Знов Пазюка просить іде:
"Вже ж, кумцю, вас я третю ніч
Частую за пустую річ,
Щоб сотку в позичку дістать,-
Ви ж обіцяли нині дать".

Розгнівався на се Пазюк
І повну чарку кинув з рук.
"От ще голяк! От ще жебрак!
До мене промовляє так!
Сто срібла — се великий гріш!
Узять візьмеш, віддать— хоч ріж!" —
"Я ж, кумцю, позичав у вас
І, тямите, віддав на час".-
"Віддав! Віддав! А може, й ні.
А кілько то було гризні!
Та що вже там! Хай страчу сам!
Як обіцяв, то певно дам".

І мовить кум:"То дайте ж тут!
Ось свідки є, горівку п'ють".
Пазюк на те: "Нехай же п'ють,
У мене гроші є ось тут!"
І вийняв з череса платок,
А в нім завитих сім соток,
І перед свідками цілі
їх розкладає на столі.
"Отеє мій плуг, отеє мій стіг,
Моя рілля, мій оборіг,
Мої воли, моє Гумно,
Моя рідня, моє майно".

І поскладав, поцілував
І в черес всі сотки сховав.
А кум стоїть, гне в собі злість,
Очима тії гроші їсть.
"Та, кумцю, змилуйтесь-бо раз,
Пай дармо не благаю вас!" —
"Ні, синку, пізня вже пора,
Додому час! Заснути тра!
Ще кварту став, людей відправ,
А завтра рано, щоб ти знав —
Коли діждати дасть господь,
За грішми з свідками приходь".

Село шумить, село гуде,
Пазюк з шинку додому йде,
При ньому кум, мов в'юн той, в'єсь,
А свідки йдуть то вскісь, то всклесь.
Боками йдуть, пісень ревуть.
Аж ось Пазюк промовив: "Тут!
На розі хрест, з тернами тин...
Тут в хаті мій драбуга син.
Го-го, то злодій, зна біду!
До хати спати я не йду.
Гей, кумеї куме! Де ти втік?
Ти спать мене веди на тік!"

ІІІ

Вранці-рано по селі
То не пчоли, не чмелі
Глухо зажурчали,
Не шумів розбитий спуст,
А йшло слово з уст до уст:
"Вкрали! Вкрали! Вкрали!"

Що? Хто? Відки? Вість така:
Вкрали гроші в Пазюка!
Як вернув із шинку,
П'яний у стодолі спав,
Злодій черес з нього зняв
І потяг шматинку.

Хто був злодій? Відки знать?
Сам Пазюк не зна сказать,
Хоч щось твердо дума.
Далі скрикнув: "От на глум!
Вів мене в стодолу кум!
Се ніхто, крім кума!"

Кум почув се, весь дрижить,
Мов опечений біжить:
"Змилуйтеся, діду!
Я вас до хреста довів
Та й пішов вісьта домів!
Присягати піду!"

"Не бреши! Де гроші дів?
Ти мене вигоном вів —
Тямлю весь інтерес:
У стодолі дрюк відпер,
Сіна з зруба на тік зверг,-
Зняв із мене черес!"

"Тут мене гадюка їдж,
Як я з вами був сю ніч
На гумні, в стодолі!" —
"Не бреши! — кричить Пазюк.-
Гроші тут мені до рук,
Бо діждеш недолі!"

IV

Зразу сварилися,
Далі побилися
Кум з Пазюком.
Батькові син помагає,
Син держить, батько шмагає
Кума ціпком.

Гамору! Галасу!
Баб назбігалося
Повний вигін.
Ті Пазюка проклинають,
Інші про кума вже знають:
"Певно, се він!"

Свідків, хоч гать гати!
Сей вже мав спать іти,
Вийшов надвір,
Чув, як Пазюк до стодоли
З кумом чалапав поволи
Попри шпихлір.

Другий виразно чув:
Кума Пазюк гукнув:
"Куме, ходи!
Пізно вже лізти до хати,
Я на тоці буду спати,-
Ну, заведи!"

Здогади, заміти...
Тут шукать! Там іти...
Властей чекать...
Справді ж нікому не жалко.
"Так тобі треба, ти, п'явко!
Хоч ти пропадь!"

V

Того рана з криком, шумом
Серед тлуму дід із кумом
На попівство враз ішли.
Чи шукать поради, може?
Ні, за злодія на боже
По короні понесли.

У обох напухлі пики,
А у серці гнів великий,
В кума весь кривавий ніс.
"Правте, отче, два молебнії.
Щоб злодюга той ганебний
Без пощади нагло тріс!"

Вийшли. Кум домів кленучи,
А Пазюк нові онучі
В постоли, до торби хліб,
П'ятку в черес, палку в руки
Та й для ліпшої поруки
До ворожки до Дуліб.

VI

Ворожка мовить:

"Ти, чоловіче, не бійся нічого!
Гроші повернуться, ждати не довго.

Злодій від тебе сидить за три межі,
Знаєш його по відмінній одежі.

Вус має чорний і сірії очі,
Підстерігав тебе три дні й три ночі.

Господу дякуй, що гроші забрав він,
Що не збудився ти в хвилі, як крав він.

Мав він ножаку і хтів тобі, батьку,
Якби збудивсь ти, всадить під лопатку.

Є в тебе грушка по кінець причілка,
Є в ній маленька дуплавая щілка...

Там ти дивися щодня, щогодини,
Там тобі злодій ті гроші підкине".

VII

Іде Пазюк від ворожки
Та йдучи міркує:
"Виразнісінько 'на кума
Ворожка віщує.

За три межі! Кум від мене
За чотири межі!
По якій я його знаю
Відмінній одежі?

Не в постоли, а в личаки
Обуває ноги
І на гуні не зелені,
А чорні вилоги.

Чорний вус. — Рудий у кума.
Гм! Не вір рудому!
Сірі очі — дійсна правда!
Коб швидше додомуі

А божився, дав на боже!..
Плакав наостатку!
А сам ніж мав і мене хтів
Пхнути під лопатку!

Почекай же!.. Де та в біса
Грушка при причілку?
В мене є верба. Все одно,
Заглянемо в щілку".

VIII

Ой-ой! Метушня і тривога в селі,
Із вулиці діти тікають малі,
Старі покидають у полі роботу,
Додому дралюють, немов на пожар!
На лицях побачиш і страх, і турботу:
В селі є шандар!

Сей сіті рибацькі під стріху ховає,
Той в сіно рушницю стару обвиває
І пхає в шувар,
Сей крадену пряче дубову колоду,
Той в бочку пожарну щодуху ллє воду:
В селі є шандар!

Шандар і начальник рушають на слідство.
Соток Пазюкових шукати,
Трясли вже у кума, трясуть ще сусідство,
Стайні, і стодоли, і хати.
І свідків питають, мов в пітьмі блукають.
А грошей нема та й нема.
"Ну, куме коханий, дай руки в кайдани!
Тут слідство, для тебе тюрма".

ІХ

Три неділі вже кум у арешті сидів,
А селом якийсь шум, наче рій той, гудів.

Ось Пазюк молодий у попа, неборак,
Кладе п'ятку на стіл і говорить ось так:

"Єгомостику, горе на мене найшло!
"Ти вкрав тата сотки! — так гуде все село.-

Бідний кум через тебе в арешті терлить".
Єгомостику, радьте, що маю робить?"

Піп плечима стиснув: "То, небоже, біда!"
А Пазюк молодий хитро так повіда:

"У неділю на хрест і на слово святе
Перед всіми людьми я присягну на те,

Що татуньових грошей не маю".
"Добре, сину! Присягу тобі проведу.

Та гляди, щоб не впав ти в велику біду!
Бо присяга страшна! Лиш одну мені річ

Відповідж: чи ти взяв тії гроші в ту ніч?
Як на сповіді, правди жадаю".

"Як на сповіді! Отче... Та взяв чи не взяв,
А бігме, що нерушані вчора віддав.
І присягну, най встиду між хлопством не маю".

Х

НА ПАСТІВНИКУ

Сховалось сонце за Ділом могучим,
Пожар вечірній запалав на небі
І згас. Стемніло. Оповите млою
Дріма Підгір'я. Лиш де-де в хатах
Ще світло блима. Літня ніч коротка,
То вчасно спати йдуть робучі люди,
Щоб завтра, скоро світ, вже бути в полі.

Ген за селом, під лісом на долині,
З густої мли, мов цвяшок золотий,
Вирізуєсь миготання кроваве:
Се хлопці-конюхи огонь кладуть,
Їх на всю ніч післали коні пасти.
Попутавшії скотину, розложили
Огонь, бо майка тне.
Ось при огні
Сидять гуртом: хто в гуньці, в подігачці,
Хто в кожушанці, хто лиш грубий міх
Нап'яв на плечі.
— Побратиме Сеню,
Дай тютюну!
— Чи бач, який прудкий!
Чи я тютюн саджу?
— Та не жартуй-бо!
Тобі господар нині скрутець дав,
То уділи! Проклята майка тне,
А тютюновий дим — найліпший спосіб
На неї.
Сень видобува тютюн,
І крає ножиком, і ділить всім,
В кого немає. Вже така натура
У того Сеня: зразу воркне гризько,
А потім хоч сорочку з себе дасть.
Недаром придурковатим зовуть
! підіймають всім селом на сміх.
Куди ж пак! Парубіка вже старий,
Вже поза тридцять літ, і до роботи
Нема над нього, і не п'є, не тратить,
А ходить мов жебрак.
1 2 3