Підганяє паличкою обруча.
За ним сонце, наче мати,— навздогін:
Щоб не впав та не побився він!
По долині, по стежині, біля круч
Біжить сонце, білий чубчик та й обруч.
І нема, немає в світі далини,
Де спинилися б невтомні бігуни.
Ах, обруч! Куди, куди він так жене
По стежині через поле весняне?
Я питаюсь, бо ж то я — оте хлоп'я,
А те сонце — то матусенька моя.