Хмари гасають вороними кіньми, дикими табунами... з порваними уздами.
Бліднуть мрії, в'януть квіти, димом ідуть примарні, жагучі весняні ночі, туманом сиплеться лист...
І видніше встають крізь голе обшарпане гілля огні, що не гаснуть, не осипаються... зорі.
І спадає з очей полуда, із серця намул, прокидаються думи...