Робітники подерлися на каркаси незакінчених тракторів, що черідкою тяглися позаду будки, на частини машин, на верстати,, двоє навіть вилізли на будку під саму стелю. І там, звісивши ноги, закінчували свій сніданок. Утворилася жива лійка з людей, всередині якої, стояв кругловидий голова цехкому, а трохи збоку Муха Макар з білоголовим Павлушкою. Проти нього сиділа купка робітників, які чомусь ніби сердилися на всіх інших.
— Так-то, товариші,— почав голова цехкому,— у нас на заводі група робітників, до яких тепер шкода прикладати це почесне звання, припустилася ганебного вчинку. На збори це питання виносимо вдруге, бо минулого разу дехто з вас поставився несерйозно, зовсім не турбуючись, що ця пляма може лягти на весь завод.
— А ти таки хочеш угробити? — почулося з гурту.
— Та про що йде балачка?
— Ми ще нічого не знаємо.
— Все одно,, крой, Ванька, вислужуйся!
— Прикуси язик, Іржа.
— Може,, ти ще не проспався? — спокійно відповів на це голова, цехкому.— А справа от у чім. Чи ти сам хочеш розповісти про свої художества, бо в тебе щось язик сьогодні свербить?
Іржа, мухопарий, дрібненький, з рубцем біля ока робітник, що тільки-но кинув репліку, сердито відвернувся.
— Коли захочу, тоді й почухаю.
— Тоді не заважай. Тиждень тому у нас, товариші, на заводі трапився такий скандал: регулювальники разом з приймальником на тракторах виїхали із заводу до Рогані для іспиту машини. У Рогані, замість того щоб по-більшо-вицькому поставитися до своїх обов'язків і перевірити якість машин, вони заходилися пиячити.
Муха Макар потихеньку крякнув і втяг груди, на яких лежала пляшка з горілкою.
— Закінчилося це тим, товариші, що потім одного регулювальника вже привезли на легковій, другий напоровся трактором на селянську підводу, третій поїхав трактором ночувати додому і повернувся на завод, замість вечора, тільки вдосвіта.
— Я вже о четвертій був тут,— огризнувся один із тих, що сиділи проти Мухи Макара, який уже нервово переступав у своїх шкарбанах.
— Значить, ти машину кидав на вулиці? Значить, вона була без догляду? А цього понесло з трактором на міст,— і він ткнув пальцем на робітника, що весь час не зводив голови.
— В той час, коли робітники й колгоспники напружу-, ють всі сили, щоб виконати п'ятирічку за чотири роки, щоб виконати промфінплан, в той час, коли у нас в цеху ще й досі не зліквідовано ганебного прориву, бачите, знаходяться такі громадяни, що своїми вчинками ще більше поглиблюють прорив, знаходяться такі товариші, навіть з' кандидатським квитком у кишені, які не вбачають у тому, щоб випити на роботі, нічого злочинного.
Робітник, що сидів з оброненою на коліна головою, звів її й хрипко проговорив:
— Я казав, що я, як хворий, вважаю для себе можливим випити, щоб не простудитись.
— Улітку? — почулось з-під стелі.— А що ж ти будеш робити взимку, сердешний?
— Гарячу смолу буде пити.
— А дехто зводить це на жарти. Я питаю: можна таких громадян називати свідомими робітниками, пролетарями? Молена їхніми п'яними руками будувати соціалізм?
— Та що я, товариші,— враз зірвався на ноги Іржа, з рубцем біля ока,— що я даром усю жизнь воював, усі моря, океани пройшов, сім літ, як один деньок провів?..
— В літунах чи прогульниках? — упало з-під стелів
— А він буде мені пляшкою очі колоти?
— А ти чим хотів?
— Штопором?
— Дура, тобі ж добра хочуть.
— Розходився!
— Ну, випив, ну, ошибся, так що ж ти, шкуро, свого брата за душу береш?
— От бачиш, уже й до душі дійшло.
— А там і до розуму дійде.
— А то було, як об стінку горохом.
— Дивись, із тебе ще й люди вийдуть.
— Навіщо він душу трогає? — не слухаючи, ударив себе в груди Іржа.
Із гурту знову посипалось йому на голову:
— Та на біса твоя душа здалася?
— Тобі треба потилицю набити.
— Щоб не ганьбив робітничий клас.
— Товариші,— звівся другий поруч із Іржею на ноги,— дайте мені слово.
Голова цехкому не заважав нікому висловлювати свій настрій. На знак згоди він мовчки кивнув головою.
— Та воно було ось як: поїздка туди пройшла нормально, потім прийомщйк переписав дефекти, і ми на Трактор-буді пообідали. По обіді Іржа переставив магнето і перевів машину на гас.
— Та ти посутніше.
— Так я ж і кажу. Потім я оглянувся — біля.мене нікого немає. Дивлюся, лежить три пляшки горілки. Ми й випили. Одну, правда, розбили.
— Е-ех, розтяпи! — зітхнув хтось, жартуючи.
— Іржа зовсім сп'янів, але все-таки сів на машину. Перший інцидент трапився біля Тракторбуду.
— Знайшли місце, анахтеми!
— Машина чуть не вскочила в яму. Потім їхали вантажники з харчами, даючи велике світло. Іржа почав скандалити, нащо вони дають велике світло.
— Я кажу Рештці: сідай та їдемо, але Іржа стяг його з трактора.
— А мо він сам упав?
Голова цехкому обвів робітників поглядом.
— От бачите, над чим вони змагалися!
— Забрати в них професійні квитки.
— І нехай вони забудуть дорогу на завод, коли не розуміють.
.— Це ж опудала старої Росії, а не робітники!
<=—■ Ви хоч усвідомлюєте свій проступок? — запитав голова у того, що розповідав.
— Та який же тут проступок? — обвів той очима лійку з людей.—Ну, трохи випили, так це ж і з іншими траплялося.
Голова враз почервонів:
— Товариші, так говорити може тільки справді або людина, що пропила голову, або агент класового ворога, який намагається всіма засобами послабити нашу міць. Я гадаю, що для всіх уже зрозуміло, що такі робітники тільки ганьблять наші лави. Мені соромно перед гостями із нашого підшефного колгоспу. Що вони будуть думати про робітників, про свого шефа?
Всі враз обернулись і витягли голови вниз до маленького чоловічка в свиті. Він ніяково тупцяв на місці й від сотні пар очей стрепенувся, як від холодної води. Поруч нього із кашкетом у руках стояв білоголовий хлопійко з червоною краваткою.
— Це наші гості із колгоспу "Ясні зорі".
Лійка із блискучих очей і зубів заворушилася й заляскала в долоні.
Муха Макар зніяковів ще більше, зняв шапку і поклав її па клунок. Що робити з руками, він не знав, і тому опустив їх по швах.
— Нехай цей товариш скаже, що він думає про горілку, про все, що чув. От, будь ласка, просимо,— і голова цехкому дав йому на середині місце.
Муха Макар злякано зирнув з вогкої підлоги аж до стелі: звідусіль на нього з зацікавленням дивилися блискучі очі, тоді він ступив крок вперед, щосили втяг у себе груди, щоб не випала пляшка, і враз, витягши із коміра тоненьку в зморшках шию, крикнув:
— Я, товариші робочі, ось що скажу. Буває таке, я не опровергаю того, що ви випили. Це ще трапляється і в нас. Товариші робочі, ми теж поламали трактор. Тільки як і коли поламали? От вопрос Ми поламали уночі на роботі, аж камінь вивернули, на який куркуль, може, одвіку спирався. У нас аж жили напиналися, щоб раніше за першу бригаду скінчити оранку та хлібом вас, товариші, забезпечити за те, що нам трактори, машини постачаєте.
Враз Муха Макар зціпив кулаки, затупотів шкарбанами, блимнув єдиним своїм оком і крикнув щосили:
— А може, то вас англичанка напувала. їм комуна со-вєцькая жити не дає!
Робітники дружньо загомоніли й заляскали в долоні.
— Я кажу, товариші, дякуємо вам, що дали нам такого ншариша Піддубного, стійкий елемент революції.— Він сердито блимнув у бік регулювальника.— А ви каляєте робочий клас, котрий повинен бути диктатором. Я такого настроєнія: раз вони наделали, так нехай вони тепер стають і перед судом, а в робочого класа мусить бути чистий вид.
Робітники схопилися з своїх місць із вереском насунули на Муху.
— Правильно, товаришу, правильно!
Муха Макар злякано озирнувся, але вже декілька рук схопили його ззаду, і не встиг він вимовити слова, як шкарбани відділилися від підлоги і його маленька суха фігурка високо злетіла догори. Муха Макар схопився рукою за груди і заверещав.
Від гойдання поли свити розлетілися, червоний пояс розв'язався, ґудзики розстебнулися і з пазухи висунулася червона головка пляшки з горілкою, що кожну хвилину загрожувала вилетіти на голови робітникам. Його пойняв холодний піт, але робітники все ще перекидали його на сильних руках, як тріску. Шкарбани позлітали з ніг, а пляшки все ще він ніяк не міг спіймати рукою, і вона вже булькала зверху.
Муха Макар крикнув на все горло:
— Ой, пустіть, братці, пустіть ради бога!
Крик відбився аж під стелею. Робітники враз розступились, і він, з руками, складеними хрестом на пазусі, босий, блідий, зсунувся на вогку підлогу.
— Я ж вам казав— пробурмотів Павлушка. Він мінився на лиці і не знав, куди подіти очі.
— Що з вами? — нахилився до Мухи стривожений голова цехкому.
Муха Макар блимав єдиним своїм оком, важко дихав —І хутко, немов соромлячись пазухи, застьобував свитку.
— Повірте, злякався...
— Чого ж злякався? У нас товариші всі тверезі.
— Злякався! — Він підвівся і сів на колоду. —— Серце, мабуть, погане.
— Ага, товаришу, мабуть, серце,— з якимсь задоволенням відповів Муха.— Ну ж, думаю, вискоче...
— Ну, то відпочиньте, чоловіче. Чули, товариші, що сказав нам колгоспник?
— Дозвольте мені слово,— став на ноги Іржа, але голови не зводив.— Правду він сказав. Гадаєте, мені легко ото слухати? А, та що там,— і він махнув рукою.— Каюся. От єй-єй, щиро! Покарайте як знаєте, а завод треба оберігати,— і він хутко вийшов із кола.
— Я теж, товариші, обдумав, що ви казали. Стара ще в нас звичка: соромно, щоб зразу признатися.— Один по одному ще звелося з місця троє робітників, не сміючи глянути у вічі своїм товаришам.
— Що ж тут балакати? Звісно, винуваті. Буде для других наука.
— Справу цю ми передамо в профспілку,— закінчив голова.— А товаришам треба допомогти виправитися.
Бархатисто завуркотів, потім загув гудок, цех здригнувся* і заблимав пасами й колесами. Лійка з живих людей посипала вниз.
— Ну, що, товаришу,— звернувся голова цехкому до Мухи Макара,— хочете подивитися, як працюють? На досягнення, раціоналізацію?
Макар Муха, все ще тримаючись однією рукою за пляшку, а другою підсмикуючи пояс, що вже спадав з підведеного живота, заперечливо закрутив головою.
— Щось мені непереливки.
— Ну, тоді погуляйте, а біля третьої години заходьте по ваш гонок. Будь напоготові, синок!
— Завжди...— відсалютував Павлушка.— А коли ж ми подивимося?..
— Ходім поснідаємо попервах. Ще подивимось,— ніби виправдувався перед ним батько.
Тільки за брамою Муха Макар випустив, як з паровика, повітря і, забачивши в кінці вулиці крізь залізні штахети садок, потяг за собою Павлушку.
— А хотім туди, синашу.