МУХА МАКАР І ЙОГО ПОМИЛКА
Повість
Муха Макар воював "за віру, царя й отечество", а за більшовиків уже не міг.
— Негодяй з мене став,— виправдувався він перед червоними,— як стривожив у Карпатах нутро, так і досі одним оком не бачу.
Злидні його обсіли, як робітникову руку мозолі, проте за бідного себе не вважав.
— Є в мене хата, а в хаті п'ятеро дітей і кіт на печі. Отак і пишіть до анкети. А інші не мають і цього, ото бідняки, незаможники. Землю від революції получив, а раніше все робив у Каравана за десятий сніп.
Мушина хата ввійшла у землю по самі віконця і вкрилася мохом, але чим міг зарадити господар, коли він і сам був схожий на той мох — такий же сіренький і такий же шорсткий. Жаданою Макаровою мрієіо був тепер кінь. Маючи його, він думав стати справжнім господарем. Тоді б уже так і писав: "чуть не маломощний середняк".
Але час ішов, поцінного коня не попадалося, а до коня, виходило, треба ще й воза, і Муха з натугою погодився записатися до незаможників.
На той час у сусідньому селі якраз заходжувалися біля колективізації. Муха Макар зацікавився. Довго збирав він усілякі чутки і з кожним днем все більше захоплювався. Вразив його особливо "такий парнишка молодий".
На заводах уже конвейєри, на заводах раціоналізація, на заводах індустрія і всякі такі кроки,— чув Муха, говорив "такий парнишка молодий",— а село плужком, говорить, а село шажком, говорить, та сохою, говорить, плететься у хвості, як шістнадцята рота. Муха Макар цілком погодився з цим,— таки шістнадцята рота, а от парнишка, хоч і молодий, а зразу видно — пролетаріат, говорить: всякими гігантськими кроками вперед, товариші, до соціалізму! Виходить, що треба — .колектив, щоб машина, говорить, і трактор.
І з цим погодився Муха Макар, а "парнишка молодий" іще говорить: межі до біса, коні усуспільніть, зерно — теж до одного засіка. Потім говорить:
— Ви ж і корів можете докупи.
— Як? — перебив його тоді Муха.
— Усуспільнити,— відказав йому "парнишка молодий"; і ще говорить: — Як узяти червоної німецької породи, усім тоді молока, а в першу чергу — старим та малим.
Розхвилювався тоді Муха Макар, аж губи потріскані витер. Молока він давно вже не пив, і діти в нього ростуть на картоплі самій.
І ще говорив "парнишка молодий", тільки не сказав, як бути з тим, у кого "стривожене в Карпатах нутро".
Довго потім Муха Макар не міг добитися ради, аж доки не побалакав з товаришем із району, що приїздив до Сур-ган-Балки на Жовтневі свята восени.
Після цього він думав день, думав ніч, нарешті пішов до сільради й сказав:
— До колективу пишіть: "Макар Муха з жінкою Мариною, хата під соломою, п'ятеро дітей і кіт на печі".
Його записали і доручили бути на Веселому Куті ніби за ініціатора.
— І за оратора?
— І за оратора, і за агітатора.
— А може ж, то забагацько на одного, бо ж я негодяй, ще в Карпатах як стривожив нутро, так і досі одним оком не бачу.
— Письменний? — запитав голова сільради.
— Хоч і неписьменний, а євангелію читаю.
— Дурман розводиш? Краще б газету читав.
—— Дрібно друкують, а от про англичанку вчитав. Говорить їхній міністр: "Комуна совєцькая нам жить не дає, пролетарію всього світу бунтує,— говорить,— війною на них треба йти, а то п'ятирічку,— каже,— за чотири роки як спольнять, біда нам буде!" Чуєте, куди, шкура, гне? Я вже казав: хоч і негодяй я, а на напасника ще б вистачило снаги. Нам організуватися недовго: сухарів у торбу — і здраєм желаем, товаришу командир, куди стрілять?
Муха Макар аж упрів від натуги. Його пожмакане обличчя стало тепер схоже на мокру ганчірку, до якої він прикладав полу зашкарублого кожуха.
Голова сільради скинув оком на його міллю побиту борідку і сказав:
— Правильна позиція. Хочете, до стрілецького гуртка запишу?
Муха Макар, почувши слово "позиція", закліпав очицями, а пола кожуха так і зосталася біля вуха. Побачивши в. руках голови сільради уже й олівець, він і зовсім звомпив:
— Не, не, я ж негодяй. Мо до обозу, ще сюди-туди, та й то щоб в останню чергу!
Голова сільради терпеливо розтлумачив, що то за стрілецький гурток і навіщо він. Муха Макар погодився і вже завзятіше додав:
— Я й позиції не боюся, тільки ото що стривожений я.
Першим, кого Муха Макар вирішив загітувати, був найближчий сусіда Караван, у якого все життя своє він робив за десятий сніп. Перед тим, як вирушати в таку серйозну путь, він вирішив попробувати свій ораторський талант у себе дома. За столом навколо юшки сиділо п'ятеро жовторотих, кошлатих Мушенят, а його дружина, шоста, закривала своєю спиною, як туго набитий мішок, вузеньке віконце. Змахнувши з вусів юшку, Муха Макар зирнув боязко на свою дружину і не без опаски розпочав:
— На заводах уже конвейєри, на заводах раціоналізація.
— А що таке — ціоиалізація? — писнуло мале Макарча.
— Виростеш — дізнаєшся, а ми вже й так доживемо,— і якось одним духом закінчив: — у колгоспі!
Сказавши це слово перший раз у хаті, він непомітно утяг голову в плечі і готовий був до продовження, що вже мало виходити від його завжди опозиційно настроєної дружини. Але вона несподівано відповіла зовсім лагідно:
— Чула і я та й Думаю: жили ми всю жизнь на юшці та петрушці, та невже ж таки, думаю, і діти наші так будуть жити? На біса ж тоді й революцію робили і стільки втра" тили людей?
Макар Муха посмілішав.
— Про колгоспи ніхто не знав, а я от довідався: шість день на рік за десятину відроби і получай у лантух урожай. Дітям молоко, старим молоко.
— А коли будуть давать? — писнуло друге Макарча.
— Тепер уже скоро. Всіх записав.
— Куди? — спитала дружина, не дочувши.
Муха Макар відчув, як коливається долівка під ходою його дружини. СмИи-вість знову покинула його, і він, уже тихше, сказав:
— У колгосп. Уже й за начальника наставили: за ініціатора. .
Схожа на туго набитий мішок, його дружина потрусила під хусткою пальцем і теж сказала:
— На дощ, мабуть, у вусі свербить.— Потім, ніби ці балачки встигли вже їй настогиднути, кинула: — Балакають, балакають, а діла й не видно. А ти, старий песиголовцю, чув та й мовчиш. Так тобі й жалования положать?
Муха Макар тепер уже бачив, що агітація його, безперечно, впливає, значить, за таку роботу потрібно платити, тому він з певністю відказав:
— Авжеж, що положать, хоч і не торгувався, а думаю, що заплатять, а тобі, жінко, що не дитина, то й чотири місяці вольготності, щоб дїтей здорових приводила.
Його повнолиця дружина повільно обернулася на своїх прямо обтесаних ногах, подивилася на миршаву, сухоребру Макарову фігуру і мовчки похитала головою.
Макар зніяковів.
— Нутро стривожив. А колись хіба ж такий був?
На цьому він слово своє мусив скінчити, бо господиня,
прибираючи з столу, почала гриміти посудом, а решта ауди-
торії з холодної долівки шмигнула на піч. ,
Підбадьорений першою вдачею, Муха Макар натяг на сухорляві плечі зацяцькований латками кожух, притиснув його поли до живота і, пихкаючи цигаркою, вийшов на вулицю. Сусіда Караван ніби тільки на нього й чекав, бо, навалившись на пліт, одразу ж гукнув:
— Здоров, Макаре! Ти ще своєї молодиці не усуспільнив? А там уже й парубків на неї призначили.
Муха Макар відчув, як стривожене у Карпатах нутро перевернулося. Він затрусив своєю міллю побитою борідкою і':хоч невчасно було, але розсердився навсправжки. Розсердився не стільки за дружину, як за те, що Караван збив його з пантелику, коли він мав говорити про колективізацію.
Його сусіда, видно, помітив це і вже лягідно запитав:
— Ти хотів коня купити, чи що?
Муха Макар труснув головою, що він робив тільки тоді, коли відчував себе зовсім збитим з пантелику, а тому й кинув ще з більшим серцем:
— Купити — не пропити, а гроші в мене де?
— А тобі потрібний кінь?
— До кота пари не хвата.
— Я продаю, ще й поцінно. Не хотілося тільки в чужі руки.— Караван нишком озирнувся і тихше додав:—А то якому-небудь нехристові попадеться, з тих, що святі образи повикидали, та ще в соз1 його поволоче. Так нехай він краще в мене здихає.
Муха Макар шморгнув носиком над побитою міллю борідкою, щільніше притиснув до підведеного живота зацяцькований латками кожух і вирішив, що образитися можна буде й потім, а тепер треба скористатися з нагоди. Він зирнув у змовницьки прищулені Караванові очі, підбив ще раз кожух і, зовсім забувши про свою місію, запитав:
— А скільки?
— Зійдемось. Тільки нехай ця завірюха з колективами вляжеться, а то ще й тебе потягнуть. До церкви підеш? Дзвонять.
Але Мусі тепер було не до бога. Кінь. Живий кінь сам ішов до рук, та ще й буланий. Коли тільки Караван не жартує, так це виходить, що він може бути "чуть не маломощ-ним середняком". "А що ото Караван умову ставить, так колектив же не вовк, у ліс не втече",— подумав він і був зрадів уже, що все так просто виходить, але коли пригадав, що він уже записався до колективу, тоді потрібний став і бог,— тільки Муха Макар згадав цього бога так, як згадують його, обломивши воза у степу. Муха Макар.і раніше не зовсім ладив з богом. У нього здохла телиця, хоч він аж двічі ліпив свічки перед образом.
— А воно що не свічка, то й гривеник, а де ти їх набереш?
І тут виручив Караван. Муха Макар ще колись городив у нього тип, і все сусіда забував сплатити боржок, а тепер пригадав і виклав аж карбованця.
— Може, востаннє свічку поставиш, бо ніби закривати збираються. Чув?
Муха Макар не тільки чув, а навіть сам за це голосував. Ще й додаток зробили до резолюції: "Закрити церкву, щоб було більше місця для більшовицького движенія, а молитися треба по хатах".
Додаток прийняли, тільки кінець якось вивели мудріше: "а молитися зайве навіть і по хатах".
Караван теж був на зборах і знає про це. Отже, Муха, глянувши на зім'ятий карбованець, потім на ображеного за бога Каравана, переступив з ноги на ногу в мозолястих чоботях і, одвівши вбік своє око, ніяково відказав.
— Дощ, мабуть, буде, щось у вусі свербить.
— А була б ціла релігія,— вже сердився Караван,— так сніг би пішов,— Супроти церкви йдуть. А я такого мнєнія, що церква потрібна мужикам. У хаті в нього смердить, і в сіль-буді не краще, а піде до церкви — ладаном пахне, співають тоненько, і про хазяйство можна спокійно подумати.
Муха Макар помислив про себе, що про хазяйство йому вистачить часу й дома подумати. Інша річ Караванові, що тільки цього року виконав план до двору на сімсот пудів — він десятипроцентник, а от про те, що тоненько там спіпають, що ладаном пахне, Караван правду сказав.