Дума про Зінька Самгородського (уривок)

Тодось Осьмачка

Увага! Ви читаєте ознайомчий фрагмент — невеличкий уривок з твору! Повний текст цього твору, на жаль, недоступний для читання на нашому сайті. Пошукайте, можливо цю книгу можна купити.

Сокіл в орла та й питається,

Чим же цей світ прикрашається? ...

Народна пісня.

Ми бандітов разобйом,

на Україну жить пойдьом ...

На Украінє добре жить:

є што шамать, є што піть

красних девушек любіть,

можна й дєнєжок нажить ...

Червоноармійська пісня 1919 р.

Ой хто то йде, ой хто то йде?

— Білоруси, білоруси ...

А що вони несуть, а що вони несуть?

— На цілий світ свою кривду!

Янко Купала.

А мої ти куряни свідоми кмети...

Слово о Полку Ігоревім.

ПІСНЯ ПЕРША

Самгородок спав у зелені, (

світова зоря втомилася,

в тумані над лісом кублилась;

та об вікна півні голосно

в сонці сталеними дзьобами

із горища ще не стукали,

ще нікого не полохали.

Тільки в хаті аж край селища

аж від степу вітровійного,

світло з вікон на подвір'я б'є;

а в подвір'ї старосвіцькому

Міцно кінь до льоху прип'ятий

вибиває ями чорнії

копитами аж по черево;

піна з нього тепла падає,

наче сніг шматками білими,

потім знов і знов змітається

гривою важкою, довгою,

ніби ріками падучими,

що дві скелі обполіскують,

двоє колін коня доброго . . .

Сивоусий козак в хаті, гей,

біля столу обпирається,

в нього шабля аж до чобота

хижо з брязком вигинається,

а револьвер біля пояса

і ґранати три почеплено;

і на спину звисла китиця

з шапки чорної, козацької,

мов калини ґроно повнеє

із гіллям лягло обтяженим

уздовж грядки чорноземної . . .

Він мовляє словом-погуком

до господарки бентежної:

"Гей, Зіньчихо, жоно сивая,

ти, дружино щировірная,

відчиняй но скриню давнюю

й сорочки давай попранії

у ставку на білім камені,

що його пригнали лебеді

і великі води травневі

із вершини нам до берега,

та й буди дочку єдиную,

ту дитину чорнобривую:

тут я з вами попрощаюся,

Попрощаюся й до гриви знов

коня змученого втечею

припаду холодним розпачем,

і шлях ляже порозбиваний

вже в ліси густі Макіївські" . . .

Важко віко відчиняючи

скрині давньої, дубової,

жінка злякано питається:

"Ой, мій мужу невгамований,

куди спішиш та ще й квапишся,

що до столу не прихилишся

й хліба й соли все цураєшся ? ..

Може скажеш, може й вимовиш,

який вітер, який птах тобі

ніс коника легконогого

аж на ріднеє родовище,

що убавив навіть щирости

слово добрее промовити

в рідній хаті із родиною?"

— "Гей, Зіньчихо, жоно сивая,

таж дружино щировірная,

з сорочками швидше порайся,

бо за мною три гонитви йде:

щонайпершая від півночі,

а другая вже від Смілої,

а що третяя великая,

то від лісу Чигиринського.

Козаки мої порубані

простяглися там під соснами,

мов дуби вночі злодіями

сокирами з пнів повалені,

і в них рани зараз ятряться

на ввесь край наш недомучений.

І я біг конем від ворога,

аж крізь серце бурі віяли

й вивівали слова дружнії,

і не маю тепер жадного

Щось до серця тобі мовити" ...

"Тату, тату подивітеся

у вікно на наше дворище.

На превеликий жаль
Відображення повного тексту цього твору обмежене. Скоріш за все, електронну копію тексту можливо придбати у відповідних інтернет-книгарнях.
1 2