Любка
"Я блукав колись по ріднім краю…"
"Чого то часами, як сяду за діло…"
Жалібний марш
"Шлю до тебе малий сей листочок…"
"Дивлюся я на смерть натури…"
"За правду, браття, єднаймось щиро…"
Вишеньки
Питання
Відповідь
На мотив з Міцкевича
"Коли вже зачепили сі питання…"
Пророчий сон патріота
На пам’ять 31 іюля 1895 року
Божа іскра
Slavus – sclavus
Братові й сестрі на спомин
"Не дорікати слово я дала…"
"Кров твоя – рубін коштовний…"
"…Так прожила я цілу довгу зиму…"
"Ти, дівчино, життям розбита, грай!"
Прокляття Рахілі
"Як я люблю оці години праці…"
Impromptu
"Дивилась я на тебе і в ту мить…"
"Часто кажуть: "ясні зорі…"
"Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…"
"Все, все покинуть, до тебе полинуть…"
"Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…"
"Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись?"
"Я бачила, як ти хиливсь додолу…"
"То, може, станеться і друге диво…"
"Чи пам’ятаєте, коли я говорила…"
"Уста говорять: "він навіки згинув!…"
"Ти не хтів мене взять…"
"Квіток, квіток, як можна більше квітів…"
Королівна
Калина
"Мрія далекая, мрія минулая…"
"Ой я постреляна, порубана словами…"
"Ти хотів би квіток на дорозі моїй ?"
"Де тії струни, де голос потужний…"
"Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш…"
Осінні співи
1. До Lady L. W.
Дивіться також
3. Останні квітки
4. Плач Єремії
"Осінній плач, осінній спів…"
Ніобея
"Хто дасть моїм очам потоки сліз?"
"Гострим полиском хвилі спалахують…"
На Земмерінгу
"Ще не вдарив мороз…"
Дим
"Угорі так яро сяють зорі…"
Бранець
"Було се за часів святої Германдади…"
"Я знала те, що будуть сльози, мука…"
Дочка Ієфая
Спогад з Євпаторії
"Мої любі, до мене ходіть! я сама"
"Люди бояться вночі кладовища…"
"Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися…"
Напис в руїні
Ізраїль в Єгипті
"Коли дивлюсь глибоко в любі очі…"
"І ти колись боролась, мов Ізраїль…"
"О, не кори мене, любий, за мрії про славу…"
"Ой не зникли золотії терни…"
Eppur ti tradiro
Пісні з кладовища
Пісні про волю
1. "Ось вони йдуть. Корогва у них має…"
2. "Чого марсельську пісню чути ?"
3. "Нагаєчка, нагаєчка!" – співають накінець…"
"Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила…"
"Упоєні на бенкетах кривавих…"
"Ось уночі пробудились думки…"
Граф фон Ейнзідель
Казка про Оха-чародія
Веселий пан
Практичний пан
Пан політик
Пан народовець
Легенда
"Тиху задуму вечірнюю…"
Пророк
Жіночий портрет
"Не хутко те буде… Чи й буде, чи ні?"
"Ой в раю, в раю, близько Дунаю…"
"В холодну ніч самотній мандрівець…"
Légende des siécles
"За горою блискавиці…"
Народ пророкові
Хвиля
Полярна ніч
Весна в Єгипті
1. Хамсін
2. Дихання пустині
3. Афра
4. Вітряна ніч
5. Вість з півночі
6. Таємний дар
На роковини
Колискова
Скрізь плач, і стогін і ридання
Досвітні огні
Тиша морська
У дитячі любі роки
ЛЮБКА
Була в мами доня, Любка чорнобрива,
Розумная, гарна та нетерпелива.
Було, часом мама в місто виїжджає, –
Там-то вже пильненько доня виглядає!
От підросла Любка, віддали в науку.
Не зле було вчитись, – одну мала муку:
Хотіла дізнатись, життя яке буде,
Як в світі широкім живуть тії люди…
Скінчила науку, вже весілля мали
Справлять – аж коханця у військо забрали.
Любка дожидала, потім захворіла,
Розважила Любку ранняя могила.
1885
"Я БЛУКАВ КОЛИСЬ ПО РІДНІМ КРАЮ…"
Я блукав колись по ріднім краю
Раю.
І шукав на сім земнім падолі
Долі.
Приблудився під стріхату
Хату.
Там дівчину стрів я винозірку
Зірку.
Промінь ясний ті дівочі
Очі.
Подала мені пом’яту
М’яту.
І на тій моїй пригоді
Годі.
"ЧОГО ТО ЧАСАМИ, ЯК СЯДУ ЗА ДІЛО…"
Чого то часами, як сяду за діло
Або як вже працю кінчаю я сміло,
Не раз се на мене, мов хмара яка,
Спадає сумная задума тяжка?
Така то задума спиня мою руку,
Що людськую бачу кругом себе муку,
Недолю та сльози – і думка зрина:
Нащо тут здалася ся праця дрібна?..
Недолі й дотепніші люди не вбили,
Що ж з нею подіють слабі мої сили?
І кидаю пращо, бере мене жаль –
Та друга вже думка розважить печаль:
Все ж, може, ся пісня якую людину
Розважить успіє хоч би на хвилину,
І щиро промовленим словом моїм
Збуджу огонь я у серці чиїм.
А може, й пожиток який з того буде,
І з праці моєї скористають люде…
І знов мені зваги в душі прибуло,
І знов я за діло, підвівши чоло!
ЖАЛІБНИЙ МАРШ
Вмер батько наш!
Та й покинув нас!
Ох, і смутний настав час!
Сиротою наша мати зосталась!
Звідки ж тебе виглядати?
Чи по степах, чи по лугах шукати?
Чи сокола послати?
Батечку ж наш!
Та вернись до нас!
Та порадь же ти, батьку, нас,
Як без тебе в світі жити Україні
При лихій годині?
Вирядили ми свого батенька в далеку дорогу,
А за його Україна-ненька помолиться богу.
Наш Кобзар в могилі буде тихо спочивати,
Ми ж по йому будем плакати-ридати!
Гей! браття милі!
Батько наш в могилі,
Та на Україні
Слава його не загине!
Бо зостались вічні
Думки ті величні,
Думки його праві
На сторожі його слави!
Слава його, браття,
Наче те багаття,
Сіятиме ясне,
Повік не загасне.
Пісня не вмирає,
На весь мир лунає,
Щиро та правдиво,
Ворогам на диво!
Вмер батько наш!
Та й покинув нас!
Ох і смутний настав час,
Мов на небі місяць ясний згас!
В небі один місяць ясненький,
В світі один батенько рідненький,
Наш голубонько сивенький.
Жалю ж наш! Туга нас дійма –
Кобзаря нема!
То ж по йому плаче-тужить
Україна-ненька
Жалібненько!
[1888]
"ШЛЮ ДО ТЕБЕ МАЛИЙ СЕЙ ЛИСТОЧОК…"
Шлю до тебе малий сей листочок,
Може, ним я тобі пригадаю,
Сею тріскою з нашого гаю,
Наш далекий волинський куточок.
Озовися, мій друже, до мене,
Твого слова не чула я з літа,
Бо я прагну від тебе привіта,
Як дощу деревце те зелене.
Єсть у мене ще просьба і друга;
Сюю просьбу я шлю твоїй музі, –
Хай вона, як зозуленька в лузі,
Звеселить твого смутного друга.
Так, я смутна тепер, моя люба,
Засмутила мене моя доля,
Вона мріям найкращим неволя,
Вона всім моїм замірам згуба.
Мої мрії найкращії в’януть,
Мов розквітлії восени квіти,
Що розквітли, щоб зараз змарніти,
Щоб на сонечко раз тільки глянуть.
Та чи є нерозважная туга?
Се питання я шлю твоїй музі, –
Хай вона, як зозуленька в лузі,
Звеселить твого смутного друга.
"ДИВЛЮСЯ Я НА СМЕРТЬ НАТУРИ…"
Дивлюся я на смерть натури, і благання
Я посилаю доленьці своїй,
Щоб і мені дала кінець такий,
Щоб я була спокійна в час конання.
Ніхто щоб не почув тоді мого ридання.
Та й по мені не мають сльози лить, –
Сама в собі я буду жаль носить.
О доленько моя, сповни моє бажання!
І так наш світ повитий горем та журбою,
Нехай ніхто не плаче по мені,
Нехай не засмучу нікого я собою.
Нехай побачу я в смутні для мене дні
Утіху щирую та усміхи ясні.
Темноти й смутку досить і в труні!
[1890]
"ЗА ПРАВДУ, БРАТТЯ, ЄДНАЙМОСЬ ЩИРО…"
За правду, браття, єднаймось щиро,
Єдиний маєм правий шлях,
Єдину, браття, всі маєм віру,
Єдине серце у грудях.
Нема в нас, браття, ні зради лихої,
Ні кривди ми не боїмось,
Знамена держімо правди святої,
На зраду ми не піддамось.
До нас ходіте усі, хто за правду
Не жалує життя оддать,
Ми приймемо того, мов брата рідного,
Хто правду любить, той наш брат.
ВИШЕНЬКИ
Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлоп’яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть:
Раді б вишню з’їсти,
Та високо лізти,
Ой раді б зірвати,
Та годі дістати!
"Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!"
"Ой того ми так високо
Виросли на гіллі, –
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?"
ПИТАННЯ
Що ти говориш, любко моя мила?
Се наче грім з ясного неба впав!
Чи я тебе не щиро покохав?
Ні! Певне, ти мене ніколи не любила!
Журливо ти хитаєш головою
І кажеш: "В нас дороги розійшлись".
О ні, я вірю – зійдуться колись,
З’єднаємось навіки ми з тобою.
Я поборю найтяжчі перешкоди,
Я маю силу, я мов дуб міцний,
Я дам тобі притулок затишний,
Обороню від лютої негоди.
Мовчиш, мій друже ясний, і зітхаєш…
Твоя душа за мною не жалкує,
А тільки серце вражене сумує,
І жаль тобі, що ти мене кохаєш.
ВІДПОВІДЬ
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання – то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, –
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в’яне,
Я не зав’яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви, –
І спогад любих літ повік не згине.
НА МОТИВ З МІЦКЕВИЧА
…I znowu sobie zadaję pytanie:
Czy to jest przyjaźń, czy to jest kochanie?
Mickiewicz
Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!
Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.
Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, –
Коли б ти спитав: "Чи кохаєш?" – чи я б тобі мовила: ні ?..
"КОЛИ ВЖЕ ЗАЧЕПИЛИ СІ ПИТАННЯ…"
Коли вже зачепили сі питання
Про бога й про посмертне проживання,
То й я вам думку висловлю свою,
Куди не так, як німець ваш, поважно,
Але, я думаю, не менш одважно.
Не буду я тепера говорить
Про Зевса, Одіна, про Браму і Єгову, –
Вони вже вмерли, їх не оживить, –
Тепер уже пора змінити мову,
Тепер сказати треба: бог деїстів,
Бог скептиків і бог детерміністів.
Що скаже бог деїстів мому серцю?
Я юшки не люблю без солі і без перцю.
Імення бога скептиків: "Не знаю",
Щось я такого й богом не вважаю.
В детерміністів світ наладжений так стало,
Що там для бога місця вже не стало.
Всі три боги невлад, створить нового трудно,
Та й віршувать на сюю тему нудно.
До того ж на землі у нас так мало волі,
І без богів начальства в нас доволі…
Тепер питання друге. Далебі,
Повірте слову, мій шановний друже,
Посмертного життя не хочу я собі,
Мені про нього гірше ніж байдуже.
Туманне "там" подобатись не може,
"Загробний світ" спіритський – боронь боже!
Попасти в пекло, може, се й цікаво,
Але воно занадто вже яскраво
Описано у Данта.