Доживав віку в лісовій хатині.
А один юнак, Філідоном звався,
До нього у пущу якось пробрався.
Чув він багато про діда старого,
Що той святий, ще й мудрий до того.
Прийшов він, схилив перед дідом спину.
"Здоров був,— сказав старий,— і ти, сину!"
"Не прогнівися, отче милосердий,
Скажи,— шлях в житті який свято-твердий?
Померла мати, і батько преставивсь,
По них я давно вже служби відправив.
Будь же мені наче батько-родитель,
Будь мені також і наче учитель".
"Я, сину, й сам не вельми вже й мудрий,
Знаю лише, що життєвий шлях трудний".
"О голова сива, будь же ласкавий —
Пам'ять у мене, повір, не дірява!"
"Важко,— сказав дід,— прожити несхибно,
Поки живеш, то й боротись потрібно.
Спробуй-но, сину, не з горя свойого
Зло й добро пізнати, а із чужого.
Наприклад, он бачиш — злодія мучать,
Красти — то лихо, це тебе учить.
Братайся не з тими, зло хто ховає,
Знай: лише добрий добро в серці має.
Паче роби не те, що вітрогони,
А те, що кажуть розуму закони.
Завваж: той, хто візьме дух сей свобідний,
Може у світі бути лиш бідний".
Філідон побачив, що це не на руку
Меле старий, тут відчув нараз скуку.
"З богом, мій сину". Поплентавсь нерадо.
"Свята сяя мудрість, проте що із того?" —
Сам собі дума й подався в дорогу.
Друга знайшов і разом в світ учений
В мандри пустились по розум спасенний.
Взяли юнака силоміцьки до прусса,
Коли той ішов у війну на француза.
А як із десяток літ прокотило,
Нашого хлопця додому прибило.
Пішов той відразу у ліс до старого,
Згадавши колишні вчення святого.
"Добридень, отче!" — "Ти що за персона?"
"Згадай-но, отче святий, Філідона!"
"Гей, що се стряслося з тобою, сину?"
"Буря світова зігнула мені спину".
"На правому оці що за затула?"
"Влучила мене шаленая куля".
"А звідки на лобі страшні ті ями?"
"Трісла рушниця".— "А тії два шрами
На щоці?" — "У бійці одержав ці рани".
"В бою?" — "Ні, в шинку, був дуже вже п'яний".
"А звідки он в тебе шматочок носа
Приліплений?" — "Се також від францоза".
"Мушки по всьому лиці?" — "Се короста".
"Гадаю, французька, також не проста?
Ти тепер, сину, і ходиш відмінно!"
"Впав із коня і поранив коліно.
А ще, крім усього, лікарі лічили —
Здавалося, витягне хворість всі жили!"
"Чого ж ти заплакав? Плач не поможе
Нітрохи тепер".— "Ой боже мій, боже!
Поможи ж, мій отче, все-бо ти знаєш!"
"Не можу, мій сину, що хтів, те і маєш".
Не слухав раніш ти моєї поради,
Лиш смерть тобі може нині зарадить".