Вір не вір, а не кажи: "Брешеш".
I
Народився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання.
А я, хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед лісу відпитав
Дупло зі шпаками.
В дупло руку — не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла —
Та й сам улізаю.
Ходжу голий по дуплі…
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й загорнув
Тії шпаченята.
Вилізати б, так не то!..
Я й домудрувався,
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.
Гиц із дуба на коня!
Кінь собі брикає,
А сокира моя все
Зад йому рубає.
Нагадався за сім миль,
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.
З верби підправляти,
І підправив, та й заліг
На годинку спати.
А кінь ходить по траві,
І перед пасеться,
А зад росте та й росте,
Аж до неба пнеться.
А для моїх шпаченят
Того було й треба —
Додряпались по вербі
До самого неба.
Пробудився — до шпаків —
Та де вже до ката!..
Аж на небі половив
Свої шпаченята!..
Ото знову до верби!
Дивіться також
- Степан Руданський — А що тепер буде?
- Степан Руданський — Торбин брат
- Степан Руданський — Павло Полуботок
- Ще 217 творів →
Бо коняка напаслась
Та й, знать, побрикала.
Щастя тілько, що святі
Не горшки ліпили,
Але якось на той час
Гречку молотили.
Розказав я їм біду,
Випросив полови
Та з полови ізсукав
Мотуз прездоровий.
Вп’яв до неба та й униз!
Мені й горя мало!..
Аж до низу на сім миль
Мотуза не стало.
Згори й кажуть, що скачи!
Але я не хочу,
Що вгорі собі урву,
То внизу надточу.
І спускаюсь собі вниз,
Мало й остається,
Ще б урвати кілька раз,
А мотуз не рветься.
І висів я кілька літ,
Мамина дитина,
І висохла, як дупло,
Уся середина.
А рій якось пролітав
Та туда й забрався,
Наніс меду, щільників,
Розхазяювався.
Наніс меду кілька пуд,
Ну його з бідою!..
Мотуз рветься — я в багно
Чуть не з головою.
А тут якось по багні
І качка ходила,
На чуприну набрела,
Гніздо собі звила.
Яєць много нанесла.
За дітей помовка,
Аж нечистая несе
Голодного вовка.
Та фурнула з голови,
А той завинувся,
Поїв яйця та й на чуб
Хвостом обернувся.
А я за хвіст: "Гуттю-га!"
А вовк налякався
Та як скочить — я і — гоп!
На світ показався!
II
І ото вже я підріс,
Літ десяток було;
Дід ходив ще без штанів,
А батька й не було.
То, бувало, коли хто
В гості запрошає,
Та мене й питає:
"А хто ж, сину, піде з нас?"
То я його гладжу:
"Та хто б, — кажу, — не пішов,
Все то їдно, — кажу. —
Або я піду туди,
А ви сидіть, діду;
Або ви собі сидіть,
А я туди піду".
А зимою холодно,
Нічим затопити,
То й питається дідунь:
"Що, сину, робити?"
А що ж, — кажу, — тра комусь
Їхати в дубину!"
То, бувало, й каже дід:
"Хто ж поїде, сину?"
То я й кажу: "Хоч сидіть,
А я не поїду!
Хоч посиджу я за вас,
А ви їдьте, діду!"
То, бувало, й їде дід…
А раз таки, в біса,
Потягнувся вже і я
За дідом до ліса.
Тілько входимо у ліс,
Аж купа ломаччя!
Я сокирою гу-гуп! —
Заєць з-під ломаччя.
А ми собі не страшкі!..
"Гуттю-га!" — на зайця!
Та живенько до ломач —
Аж там сиві яйця.
"Заберімо!" — "Заберім!"
Зважили дрючками,
То насилу що згорнув
У шапку руками.
Ото я їх і приніс,
А в нас на ту пору
Розквокталася свиня,
Квокче коло двору.
"Пійміть, діду!" Дід пійняв,
Посадив на яйця…
То ми мали шість волів,
Як орлів, від зайця.
Зараз таки й запрягли,
Припічок зорали,
То такого ж, кажу, ми
Того хліба мали!..
Що як то вже нам женців
Прийшлося збирати,
То безрукая якась
Сама прийшла жати.
І нажала ж вона нам
Та кіп наскладала,
І стебла вже не було,
А та іще жала.
"А що, сину? — каже дід. —
Треба спогадати,
А де-то ми ті стирти
Будем закладати?"
То, бувало, я сиджу
Та й дідові раджу:
"Адже у нас комин е,
На комині! — кажу. —
На комині як складем,
То й не тра сушити,
А на печі, як бог дасть,
Будем молотити!"
То, бувало,святий хліб
Аж комин колише!..
Їдна тілько нам біда,
Що вклюнулись миші.
А кіт якось на полу
Із дідунем грався,
Від дідуня гиць на піч,
В закутку закрався…
Та як хвостом замахнув —
Жиди б його з’їли! —
То в помийницю стирти
Так і полетіли!
III
А ото вже дід підріс
Та й і одубився;
Після нього через рік
І батько родився.
Та ото вже тра було
Батька мені вчити;
Але зато, як навчив, —
То-то було жити!
Все було у нас їдно:
Здатність і заможність,
І хазяйство, й ремество,
І смак, і набожність.
Мати любить все парне,
А ми з батьком кисле,
Мати парить по селу,
А ми собі киснем.
Мати ходить цілий день,
Тілько оглядає,
А ми з батьком уночі
Вудку закидаєм.
То, бувало, таки так
В добрую годину,
Як не клюнеться кожух,
То тягнем свитину.
Купувати коли що —
То рука дрижала,
Зато купим, то по нас
Аж земля движала.
А набожні що були,
То сохрани, боже!
Як до церкви серед дня
І не пустять, може,
То, бувало, уночі
Церкву підкопаєм,
Помолитись хоч на час
Таки повлізаєм.
То так собі розжились,
Що й світлицю мали,
Світилося, куди глянь,
Лиш стовпи стояли!
А одежі що було!
Боже, твоя воле!
Вісім було свит бери,
А все тіло голе.
Та й хазяйство таки ми
Поряднеє мали,
Бо сусіди навкруги
В два плуги орали.
Та й воли які були!
Рога не дістати,
Бо то чорт його і мав
Кому доставати.
А як поле ізорем,
То вже чиє краще?
То.не наше, а чуже,
То чуже, не наше.
А раз мати таки нам
Збитка ізробила:
Взяла батьковий кожух
Та й гречку накрила.
А худоби було шмат,
Гречка лиш біліла,
Та з кожуха як пішла —
Чисто гречку з’їла.
А було й таке у нас,
Що ми й лавки мали,
Та все-таки через ню
І то позбували.
Як умерла — де було
Домовини взяти?
Мусили вже для біди
І лавки віддати.
Та ще потім по біді
І обід справляли,
Взяли собі понад став
Людей поскликали.
Та й просимо їх удвох:
"Пийте юшку, люди!
Як вип’єте теє все —
То там рибка буде!"
А тепер ми розійшлись —
Батько шинк тримати,
А я не так до шинка,
Як люблю орати.
Батько п’яний все держить
За шинок рукою,
А я орю, як уп’юсь,
Носом за корчмою.
ГУМЕННИЙ
Їздив дідич за границю,
Назад повертає —
От гуменний на границі
Пана і вітає.
Поклонився, привітався.
"А що там, Іване?"
А гуменний йому каже:
"Та все гаразд, пане.
Одно тілько…" — "А що тілько?"
Дідич обізвався.
"Та то, пане, що ваш ножик
Складаний зламався".
"Ну! Зламався, так зламався,
Що там споминати.
Певне, хлопці мали гратись
Та й мали зламати?"
"Таки правда, ясний пане!
Хлопці ізламали,
Лиш не грались, а сивого
Коня білували".
"А з чого ж то сивий згинув?"
"Пані хорували,
За лікарством як погнали,
То і підірвали".
"То і пані хорувала?
Ах, боже мій, боже!
Що ж? Здорова моя пані?
Говори, небоже".
"Помоліться, пане, богу!
День лиш хорували,
А на другий од пожару
Богу й душу дали!"
"Од пожару?.. Що такеє?.."
"Просте, пане, діло:
Як зайнявся тік у пана,
То все погоріло!"
"Пані вмерла, все згоріло…
Будь здоров, Іване!.."
"А ще ж панна ваша вдома,
Поверніться, пане!"
"Що ж там, голубе Іване?
Як там бідна дочка?"
"А нічого, уповила
Хлопця, як линочка!"
Спом’янув тут бідний дідич
Чорта і чортицю,
Плюнув з лиха, сів на бричку:
"Рушай за границю!"
ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ
Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
З мазницею мужик ходить
Помежи крамниці…
У крамницях, куди глянеш,
Сріблом-злотом сяє,
Мужикові то й байдуже:
Він дьогтю питає.
У десятії крамниці
Два купці сиділо…
І в десяту мужик двері
Відхиляє сміло.
Відхилив: "Добридень, люди!" —
І й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.
А купці переглянулись,
Стихача сміються;
"Здесь не деготь, — йому кажуть, —
Дурні продаються!.."
"Добре ж у вас торгувалось,
Що все розійшлося
І на продаж тілько два вас
В склепу зосталося!.."
ЛОШАК
Напосілися злодії
Раз на мужика
І, чи з поля, чи із стайні
Вкрали лошака.
Мужик ходить, ломить руки,
На святе дає;
Коли чує — аж у стану
Лошак його є.
Поклонився асесорам
Мужик-неборак;
Асесори йому кажуть!
"Пашол вон, дурак!
На слово ему поверить!
Экой дуралей!
Приведи для показанья
Восемь душ людей!"
Мужик ходить, просить, поїть,
Восьмеро найшов,
Дав попові на молебень
Та й у стан пішов.
Поклонився асесорам
Знову неборак.
Асесори знов говорять:
"Пашол вон, дурак!
Экой чорт сюда приносит
Этаво хахла!
Суется с сваей кабылай!..
Есть важней дела!
Придешь после!" Через тиждень
Знов мужик іде,
Вибирає, поїть свідків
І у стан веде.
Діла знову в асесорів,
Гонять мужика.
Став хазяїн, стали люди —
Нема лошака!
Аж піднявся і говорить
Іден з-межи них:
"Не відіб’єш ти коня[ки]
Від тих станових!
А як ще нас разів кілька
Сюда поведеш,
То будь певний, що й корову
З дому ізведеш…
Подаруй їм ту коняку
І не голоси…
А скажи, мов, що вклепався,
Ще й перепроси!"
І послухав мужик ради,
Іде до панів:
"Вибачайте, я вклепався!"
Бух панам до ніг!
"Как же ты, дурак, не знаешь,
Что было твое,
Да к чужому привязался,
Выдал за свое?.."
"Вибачайте, благороддя,
За вину мою!
Маю жінку і із нею
Років сім жию,
А щоб її який злодій
В стан запакував,
Мусив би-м панам сказати,
Що єй не впізнав!"
СТАНОВИЙ
Гнався постом засідатель
На чиюсь біду.
Серед річки заламався
На тонкім льоду.
Б’ються соцькі й розсильнії,
Б’ються рибаки.
Водять шнури край пролому,
Ості і гаки.
Але йде жидок убогий,
Пейсами потряс.
"Гирсти-гирсти, — став питати,
Що таке у вас?"
"Засідатель утопився,
Господи прости!..
Ходи, жидку, хоть поможеш
Шнура завести".
"Гирсти! Нащо то шукати
Людської біди?
Лиш карбованець наставте —
Вийде сам з води!"
ГУСАК
Раз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано до походу
Та й гуску украв.
Доганяє його баба:
"Служба! Почекай!"
"А что, бабушка, мне скажешь?"
"Та гуску оддай".
"Ах ты, бог мой! Это гуска?..
Экой я дурак!..
Вазьми, бабка, ей-ей думал,
Что зто гусак!"
ПОЧОМУ ДУРНІ
"Де бував-пробував?
Розкажи, Іване!"
"Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!
Був не раз у Криму,
Бував і в Полтаві,
Ходив раз у Москву,
Бував і в Варшаві".
"А почім у Москві
Дурні продаються?"
"Та навгад не скажу,
Які попадуться:
Як мужик — так мужик, його й не питають,
А пани — все пани,
З ціни не спадають!"
ЧИ ГОЛОСНА ЦЕРКВА
Став у церкві батько з сином.
Церкву вже кінчали:
Засклепили, побілили,
Олтар прибивали.
"Слава богу, — каже батько, —
Спомоглися люди.
Лиш не знати, як то вона —
Чи голосна буде?
Постій хіба, — каже, — сину,
Перед образами,
А я піду та для проби
Свисну за вратами…"
Пішов свиснув разів кілька,
Назад повертає.
"А що, сину, голосная?" —
Хлопчину питає.
"Голосная!.. — хлопець каже, —
Так і б’є луною!.."
"Ану ж, — каже, — піди свисни,
А тут я постою…"
"Оце але! — каже хлопець. —
Найшли що сказати!..
А чи ж я то який дурень
У церкві свистати!"
ДЕ СПІЙНЯЛИ?
"А чи знаєш ти, Романе,
Батько під судом:
Іспійняли неборака
Над чужим добром…"
"Мого батька?..