Чому ми це приписали Тарасу Григоровичу, я просто не розумію. Він же ясно й недвозначно каже:
Все на світі не нам, Все богам та царям…
Все їм! Все їм оддавай!
Хіба це не пошана царів та богів?
А оце, приміром:
О люди, люди, небораки, Нащо здалися вам царі…
Прямо благає!.. Навіщо вони вам? Дайте їх нам! Страшеннобо любив він їх…
Наведені приклади, думаю, переконають, що Шевченко, безперечно, їхній… Панський Тарас Григорович.
У "Заповіті" так якнайяскравіше виявилася ного поміщицька ідеологія, його бажання великої земельної власності:
Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно…
Бачите який?!
Не просить якихось півдесятин, а цілі лани, з кручами, з Дніпром…
До графині Браницької хоче дорівнятися…
Так чий він? Правда, їхній?!
КИЇВ
(Усмішка. Ретроспективна, коли можна так сказати)
Високо передо мною
Старий Київ над Дніпром.
Та воно таки так…
І "високо", і "передо мною", і "старий", і "Київ", і "над Дніпром"…
Тільки от що "Днепр не сверкает под горою переливньш серебром", а пірнув Дніпро під аршинну кригу, закутавсь у білу пухову ковдру й спить… І тільки іноді, як йому щось насниться, репне від Подолу до Слобідки репом гучним і знову спить.
А Київ… Київ високо…
Київ — хароший…
Великий — це раз… Чепурний — це два… Певний себе — це три…
Що снігу на вулицях цілі гори, що, коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій зскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого… Колись же воно розтане… І тоді рівно буде і не пірятиме…
Кияни — народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського життя…
— На Тургенєвську!
— 75!
— Та…
— Пуд вівса сто!
Чого він гадає, що вас якраз саме цікавить київський овес, це вже його справа.
Але ви вже знаєте, що пуд вівса не п'ятдесят, а сто…
Київ білий тепер. Більше — білий і м'який… "М'якості", мабуть, не менше, як аршин завтовшки…
І слизький, і блискучий Київ… І під ногами рипить…
А ще тижнів зо два — і Київ буде сірий, а потім бурий, а потім мокрий, аж ось поки!
— Што будіть? Што тольки будіть?! — казав мені хазяїн препаскудної столовки на Подолі, чоловічина пудів так на сім з гаком. — Власть невозможная, ви ж таки самі подумайте! Што будіть?! Ви ж тольки посмотріть, как линьоть, как двиніть! Потому — бог видіть! Бог усьо видіть!
І я думаю, що таки "бог усьо видіть". Крім того, якою халерою він мене нагодував у своїй їдальні.
Київ пишний… Вулицею Воровського (б. Хрещатик) до приїжджих усміхається й парфумами, та модними черевиками, та сукнями, та брилямикапелюхами й золотими годинниками та ланцюжками вихваляється…
І все блистить, і все хвилями сукняними на вітринах спадає… Так важно, так приваблююче…
"Отрез на брюки п'ять п'ятдесят"…
І крамарі в Києві хароші, і всі вони йдуть "навстречу населенню"…
"Согласно постановлению СТО и идя навстречу населенню, ценьї пониженьї на 25 процентові.." Щасливе населення!
Київ строкатий!
Афішами заліплений! І чорними, й червоними, і зеленими! І отакусенькими, і отакими, і отакенними!
І всі афіші змістовні, афіші цікаві, афіші для художнього розвитку київського населення конче й конче потрібні!..
ТРЕСТ "ДАЙОШ ВЕСЕЛЬЄ" неп танго
Маринеточка Жанеточка і т. ін., і т. ін. Це, мабуть, спеціально для березневих днів… "Маринеточка — Жанеточка"…
АЙСЕДОРА ДУНКАН Ну — це загальновизнане, непохитне, традиціями при бите й певне!..
Тут нічого не заперечиш…
дім пролетарського мистецтва
КАРНАВАЛ
призи за танго! призи за довгий hici
Не сказано тільки, за який ніс приз дається: чи за пролетарський, чи за буржуазний.
Сказано тільки, що це робиться в "Домі пролетарського мистецтва".
БИМБОМ! "Дєйствительно настоящіє". СОНЬКА — ЗОЛОТАЯ РУЧКА! "Дєйствительно настоящая!"
ІАМО! Угадує! Вгадує, що було, що й не було! "Дєйствительно настоящий". (
І на всіх стовпах, і на всіх парканах, і на всіх тумбах доводиться до відома київського населення, що цими днями відбудеться
прощальний бенефіс адміністратора цирку абрама львовича
АДАМОВА
І Абрам Львович ласкаво посилає з афіші привітну усмішку, оздоблену чорнявими кучерями, дорогому київському населенню…
"Та заходьте ж!.."
Опанас Карпович Саксаганський "орудує" трупою в театрі імені Заньковецької.
Ставить п'єсу з незаможницького життя, що яскраво малює побут бідної вдови і її єдиної доньки… "Наталка Полтавка" та п'єса зветься. Письменника Івана Котляревського.
Постановник — Саксаганський.
Лаборанти — Северин Паньківський і Чичерський.
Масове дійство після
Де згода в сімействі, Де мир і тишина…
Рухи виключно ногами, з вихилясами й викрутасами… Далі йде гостра сатира на сільську власть — "По ревізії" драматурга Кропивницького, де змальовується голова сільради, незаможник Гарасько і делегатка жінвідділу Риндичка!
Цілком нова п'єса!
Іде в сукнах (свитка, чумарка, пояс і очіпок).
Анонсуються: антирелігійна п'єса "Вій", п'єса з життя спілки мисливців і рибалок "За двома зайцями", індустріальна комедія "Крути, та не перекручуй", драма з життя профспілки деревообробників "Бондарівна", астрономічна п'єса з життя космосу — "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" і т. ін.
Самому не довелося побувати, а цікаво всетаки… Нове все й доситьтаки оригінальне…
"Думка" в^Києві співає… Співає не "за страх, а за совість". Підряд щось одинадцять концертів! Був на однім в Будинку освіти. Народу — тиск! Багацько пішло додому, бо не вмістилося. Концерт присвячений Шевченкові. Прекрасне виконання. Великий художній успіх. "Думка" киян повоювала… Скоро виїздить до Харкова завойовувати харків'ян… Харків'яни хай уші прошурують, бо є що слухати і є кого слухати…
Кияни, — ще раз кажу, — народ хароший! Тільки їм усім дуже ніколи. Ну до того ніколи, що я навіть не знаю, коли вони, бідолашні, й обідають!
Зайдеш потихеньку так, спитаєш:
— Чи не можна б чого так дізнатися?
Чекаєш. І бачиш, що ніколи людині. Ну й ідеш собі геть. Одного тільки й зустрів такого, що йому не було ніколи.
— Приїхав?
— Приїхав!
— Сідай! їдемо на завод молочарського приладдя "Добробут". Це ми ("Сільський господар") тут, брат, заладнали! Посуд поза конкуренцією! Полуда — нема ніде такої. З руками молочарські спілки одривають! От би трохи грошей!.. Ось тобі механічний цех, ось дерев'яний, тут лудять, тут маслобойки роблять! Бачив?! Ніби й непоказний, а справу робимо! З нічого почали! їдемо на контрактні
— Їдьмо! — кажу, а сам думаю, чого це йому не ніколи. І киянин, а не ніколи… І виявилось, що до Харкова виїздить, у Харкові вже працюватиме… А був справжнім киянином, навіть правобережною філією "Сільського господаря" завідував.
От що значить харків'яни…
Найбільша, найважливіша й найгучніша подія в Києві — це вихід із "Гарту" аспанфутів Варуського й Щербини.
Газети повнісінькі сенсаційних звісток про безідейність "Гарту" і черезверхідейність аспанфутів.
Населення в паніці. Чекають великої повені. Серед літературних кіл жах! На Трухановім острові баба корову продала. "Все одно, — каже, — водою занесе!"
Говорять про утворення якогось об'єднання з таємничою назвою "Літературні скакуни".
Одна старенька бабуся, що має вісімдесят чотири роки й каже, що до самої смерті не визнає Радянської влади, прочувши про "Літературних скакунів", перехрестилась і лякливо промовила:
— Невже ж і в літературі появились?
Але в неї замість "скакунів" таке вимовилось, що не доведи царице небесна.
Отакий Київ! Славний Київ, хароший Київ!
Стоїть собі на золотих горах, над сивим Дніпром, а святі та преподобні Антоній та Тодосій з іншими чудотворцями печерськими молять бога за його.
І молять ретельно, молять добре, бо їм же більше робить нічого: на те й поставлені…
А в Харкові хоч би тобі поганенький святий був…
Ну годі!
Хто хоче більше про Київ, хай сам приїде й подивиться.
ЯК ГУСЕНИЦЯ У ДЯДЬКА КІНДРАТА ШТАНИ З'ЇЛА…
(Чистісінька правда)
Розкажу — так не повірите…
Набрав Кіндрат у кооперативі три з половиною аршина черкасину.
Не черкасин, а просто тобі "всіх скорбящих радість". Палажка як побачила — так і припала:
— Тату, це мені на керсетку!
— Не буде, Палажко, діла! Штани мені будуть! Черкасин добрий, пошию, щоб на спаса булотаки в чім і на храм вийти… Одстань і не приставай, бо годі вже у вибійчаних красуватися… Це штани такі, що й тебе буде в чім заміж видати… Літа йдуть, у цих штанях мене й поховаєте… І поніс до кравця.
— Ось! Дивись, Пилипе, край по совісті, бо це — черкасин…
— Та то вже нас не вчіть, — каже Пилип. — Вам як? Чи на галіфе попустити, чи в шагу?
— Попускай у шагу, щоб не муляло… Пуд дам, та, може, ще як накапає, то й чарка яка перепаде.
Одне слово, пошились штани. На роговім ґудзику, збірка до збірки.
Надів Кіндрат, подививсь, присів, підняв праву ногу, підняв ліву — ні за віщо не зачіпає.
"Слобода" скрізь, як після революції.
— На, стара, заховай у скриню… На спаса надіну… А ти, Палазю, не журись… У садку вродить, продамо яблука — буде тобі керсетка… Ховай, ховай, стара, і тобі кубова спідниця буде… Вродить — і буде… Півдесятини садка — хопить і на керсетку, й на спідницю…
А кубельця на яблунях у садку, аж у очах рябить, на кожній гіллячці…
— Поздіймати б ото, старий, чи що7
— Та хай! Хай трохи потепліє… Там після водохреща свяченої води залишилось… Покропимо, воно не візьме… Балакають ото чортзнащо!..
Потепліло… Покропили свяченою водою… Черва від "святої" води заворушилась та як чесонула… Так то їла листя, а то вже гілочки трощить… Стоять не яблуні, а костриця…
Вродило… Не яблука, самі "дулі"…
— Так що ото ти собі, стара собако, думаєш? У нових штанях проходжатися7 А я тобі "гимназією" у святій церкві світитиму?
— Бач ви які?! Собі так черкасинові штани пошили, а в мене з кохтини лікті вилазять. А Петро вчора казав, щоб я собі "оце" чимнебудь прип'яла, а то крізь кохту повискакують! У вибійчаних не могли ходити?
— На! Забирайте мої черкасинові! Беріть! Нате й вибійчані! Пийте мою кров!..
І став Кіндрат без штанів у садку. Дививсь на яблуні та головою хитав.
— І що було б пооббирати!