Жив раз давно-предавно чоловік, котрий мав кота, гусей та кури.
Як наступило літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку.
"Куди йдете, гуси?" — "Шукаємо воду, бо велика спрагота". — "І я йду з вами,— каже курочка, бо й на неї сонце пригріло й дуже тепло їй ся вчинило, що аж рот роззявила…" — "Но, ходи з нами".
Ідуть, ідуть, ідуть.
Зустріли кота.
"Куди йдете?" — звідає кіт. "Шукаємо воду".— "І я з вами піду, добре?" — "Ходи".
Ідуть, ідуть, ідуть. Раз лиш увиділи озеро. Гуси знялися на крила й полетіли у воду. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть.
Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли би залізти у воду, айбо бояться… Раз втямили у воді таких, як вони, кота й курочку.
"Но, коли вони ие бояться, то чого би нам боятися?"
І поскакали у воду… Але нараз почали тонути. Лиш з бідою вибралися на берег.
Кіт глянув на озеро, й так йому недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже: "Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся я й на печі".
А курочка собі: "І я не буду дурна лізти більше у воду. Ліпше попорпаюся у попелі".
При цьому забралися і йдуть домів. Курочка скочила в купу пороху й од радості замахала крилами. "Се моя купіль! Сто раз ліпша, як вода!"
А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав і почав лапками митися. "Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати".
І від того часу гуси купаються у воді, коти — на печі, а кури порпаються в поросі.
А хто не вірить, най перевірить!