Брав мороз все дужче й дуже,
1 навішав нам на ранок
Снігом вишитих фіранок.
Чий мистецький пензель вмілий
Ніжні взори добирав?!
Кинув кілька сніжних лілій
На морозний килим трав...
Чи на склі, чи лиш в уяві
Пролітає буревій! ?
В загадковій цій забаві
Грань матерії і мрій.
Ось в однім вікні темніє
Непорушний силует...
Хтось марнує час на мрії —
Може то який поет?!
Я твої думки, юначе,
Крізь вікно читаю наче:
Ти своїй ,напевно, милій,
Що про тебе мріє теж,
Кілька тих морозних лілій
Думкою в дарунок шлеш.
Десь далеко, може й ні,
Інший профіль при вікні:
Задивилась мила пильно,
Бо в морозному вікні
Сукня видиться весільна —
Й він на білому коні.
Сніг нечутно і повільно
Із думок узори тче
І ворожить непомильно:
Що судилось — не втече.
Грають мрії, сяють зорі
На морознім срібнім взорі.