Відразу за селом тато орав поле. Тарасик загнуздав соняшникового коника і помчав туди, звідкіля долинав гуркіт трактора.
Поле вилискувало свіжими скибами. Трактор тягнув аж п'ять плугів, за ними вирувала земля.
Край поля тато зупинив трактора.
— О, помічничок з'явився! — обняв Тарасика.
Пройшовся по зораному полю, підставляючи вітерцеві спітніле обличчя.
— Як пахне земля! Чуєш, синку?
Тарасик пошморгав носом, узяв грудочку землі і понюхав, але нічого не почув.
— А як вона пахне, тату?
— Еге, синку, треба не одну ниву зорати, щоб відчувати запах землі.
Він підхопив Тарасика дужими засмаглими руками і посадив у кабіну. Трактор стрільнув у небо сизими кільцями диму і поплив полем.