Старий Ведмідь корчував пні під нове поле, щоб посадити тут солодке коріння. Стомився, присів на пеньку перепочити.
Прилетіла зозуля Зизка, примостилась на дубі.
— Ку-ку! Ку-ку!
Ведмідь задрімав і якийсь час не звертав уваги на зозулю.
— Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! — не вгавала Зизка.
— Ну й розкупалась! — не витерпів Ведмідь. — І що толку з твого кукання? Соловей уже як співає, то не просто так. Він солов'їху своїм співом розважає, яка пташенят висиджує. І разом з тим оберігає гніздо, попереджує інших птахів — це моя, мовляв, територія.
— А я літаю по всьому лісу і розказую, який вік кожному випаде, — ображено сказала зозуля.
— Вигадки це все! — засміявся Ведмідь. — Хоч одному вгадала? Ну от, мовчиш. Краще б зайнялася якимось корисним ділом. А то літаєш та лише кукаєш. А бобри тим часом греблю будують, дятел у кузні кує, зайці капусту та моркву вирощують, а сорока Чара — та лісову пошту носить. Мурахи он які маленькі, а все щось майструють.
— Чим же мені зайнятися? — запитала Зизка.
— А це вже ти сама подумай.
І Ведмідь знову взявся за роботу.
Думала зозуля, думала, а тоді прилетіла до Ведмедя.
— Вирішила я, дядьку Ведмедю, льон посіяти. Тільки ось як мені поле виорати?
— Так і бути, я тобі допоможу.
Виорав Ведмідь поле, а зозуля посіяла льон.
Виріс льон високий та тонкий. Вибрала його Зизка, пов'язала у снопики. Потім вона замочила льон у лісовому озері. Повитягувала снопики на берег, просушувала. Далі треба було льон терти.
Прилетіла зозуля до Ведмедя.
— Треба мені льон терти, та немає терниці.
— Ну що ж, зроблю я тобі терницю.
І таку гарну терницю змайстрував, що тільки льон підкладай, сама тертиме.
Цілими днями не змовкала терниця під крислатою сосною в Золотому бору. Звірі та птахи дивувалися:
— Хто це там витатахкує на терниці?
— Скажу, так не повірите. Зозуля Зизка.
— Та невже? І що це з нею сталося?
А Зизка тим часом тіпала льон, вичісувала. М'якенький льон вийшов, гладенький та блискучий, наче шовк. Напряла зозулі ниток, на цівки намотала.
Тоді знову прилетіла до Ведмедя.
— Треба мені полотно ткати, а кросен немає.
— Гаразд, зроблю я тобі кросна, — сказав Ведмідь.
З ранку до вечора сиділа зозуля за кроснами. Хутко бігав туди-сюди човник з нитками, стукала ляда.
Наткала зозуля сувій полотна, простелила білити в долині. Гарне полотно вдалося, тоненьке, біле як сніг.
І врешті Зизка взялася за шитво. Стільки всього нашила — цілу гору! А одного святкового дня, коли всі мешканці Золотого бору відпочивали, полетіла вона по своїх знайомих.
— Це вам фартух ковальський, — сказала Дятлові. — Ні, ні, не відмовляйтеся! Ви ж усе в кузні куєте, а хто ж вам новий фартух пошиє?
— Ну й гарний, якраз по мені! — розчулився Дятел. — Ще й з кишеньками!
А Зайчисі принесла Зизка цілий пакунок.
— Візьміть для зайченят ваших.
Як повдягали зайченята штанці полотняні, аж застрибали від радості.
Лісовій поштарці Чарі Зозуля подарувала сумку з візерунками — пошту носити.
А вже по тому прилетіла Зизка до старого Ведмедя.
— Не знаю, як вам і віддячити. Пошила для вас сорочку з мого льону.
— Оце діло! — приміряв обновку Ведмідь. — Ну, цю сорочку я тільки на пасіку носитиму. Спасибі тобі, Зизко!
— І вам спасибі!
І зозуля Зизка злинула в небо. Поширяла над Золотим бором, а тоді опустилася на верхівку крилатої сосни й закувала радісно:
— Ку-ку! Ку-ку!
І всі мешканці Золотого бору тепер знали, чому кує зозуля.