Він царственою ходою вийшов на арену. Ніс гордо патлату голову. Владно і впевнено ставив могутні лапи. Навіть хвіст із китицею на кінці тримав з гідністю.
— Лев! — шелеснуло в рядах публіки.— Цар звірів.
Приборкувач ляснув гарапником позаду.
Він повернув голову. Показав зуби. Гаркнув: "Ну! Ну! Делікатніше! Бо як лясну…"
Побачив перед собою палаючий обруч. Зі злості стрибнув через вогонь.
Навколо заляпали в долоні. Почулося захоплене:
— Ти диви, який покірний! Приборкувач молодець! Приборкувач підійшов до нього. Простягнув руку.
Звір подумав: отак тільки клацну щелепою — і твоя рука хрусне, як соломинка. Та згадав, як та рука кидала йому телятину. Облизався. Примружив очі.
Рука вчепилася в його патлату гриву. Друга взяла за нижню щелепу.
Звір нічого не міг зрозуміти. Приборкувач встромив йому голову в пащу.
Публіка завмерла. Сусід шепнув сусідові:
— Ні! В цього приборкувача справді магічна сила… Царя звірів перетворив на домашню кицьку…
В лева нестерпно зсудомило зуби. Стиснулися на лапах пазурі. Кров у жилах обернулась на вогонь. Зараз він покаже, яка з нього домашня кицька. Зараз він здавить щелепи, голова мага лусне, мов качине яйце…
Та враз кров із вогню обернулася на лід. Пазурі сховалися в м'які подушечки. Зуби ніби затерпли. А щелепи ще більше розтягнулися, щоб не пошкодити зачіску приборкувача…
…Бо пригадав клітку, наївні очі маленького левенятка.