(із єврейських легенд)
І
І тепер у нас багато чудових цадиків: реб Янкев-Іцхокль Макаровський, і брати реб Авремеле і Гецеле ржищівські, і реб Іойхінце чорнобильський… вони великі й славні… та що вони перед реб Лейб-Суресом!.. Такого, як він, нема й не буде в нас… Що перед ним гусятинський, ба навіть садигурський цадики!.. Реб Лейб-Сурес!.. Він був… Хіба ви можете судити, який він великий!.. Ось який він був великий…
II
Коли Адам согрішив, і його проганяли з раю, і коли плакав Адам, і ревними слізьми розливався, тоді зжалився над ним Єгова і дав йому книгу. І що то була книга!.. На першій сторінці її сам Єгова своїми перстами написав імення нашого дивного цадика… Це найсвятіша книга!.. Варто лишень чесному гебрею зберігати цю книгу в своїй хаті, і вона не згорить, навіть якби довкола бушувала пожежа. Ось яка ця книга!.. А реб Лейб-Сурес був сильніший за неї!.. Він був великим обранцем, дивний і славетний цадик!.. І ви гадаєте, що лише "наші" шанували його!.. Його всі поважали, бо найпревелебніші пани радилися з ним… Ви скажете, що й тепер "наші" бувають у хороших панів… Ну, бувають… І що з того?… Вони бувають для того, щоб їсти "трефне" і брудну тварину "хазер"… І вони, аби втрапити до панів, не носять пейсів, підстригають бороди і не просять зо своїх єдиновірців… А реб Лейб-Сурес!.. Він був найсвятіший, і скрізь бував, не підстригаючи пейсів і бороди, і не здіймаючи ярмулки, пантофель і довгого каптура, і бував він у найпревелебніших панів, графів і князів, і вище… У кого вище?… Ви про це дізнаєтесь… І бував він у них не задля свого блага, він бував, щоб просити найпревелебніших панів за наших бідних і горопашних єдиновірців… Реб Лейб-Сурес був великий захисник народу нашого!..
В одному містечку жив один бідний, і була в нього жона, благочестива і дітородна жінка, і діти були… І була у них хата, і всі вони жили в ній; була у них маленька "крамниця", і всі вони, жона гебрея того, і діти його, торгували в ній, продаючи ріжний крам "хлопам", і робили свій ґешефт, і жили. І був це реб Лейб-Сурес, і жона його була його жона, і діти їх були діти його…
І ніхто в містечку тому не знав, який скарб зберігається в ньому, бо реб Лейб-Сурес, живучи бідно й скромно, геть полишав "справи", і вивчав велику книгу – талмуд, і не показувався на людях.
І минуло чимало часу, і скінчив реб Лейб-Сурес вивчення талмуду, і вийшов із хати, і показався народу нашому, що жив у тому містечку, і не впізнав його ніхто, і не визнав учителем… І вийшов реб Лейб-Сурес із містечка, і почав їздити по містах і містечках і відвідувати знаменитих рабинів, щоб поговорити з ними. І розмовляв з ними реб Лейб-Сурес, але не показував перед ним ні вченості своєї, ні чеснот своїх. І, об'їхавши всіх відомих рабинів і поговоривши з ними, повертався реб Лейб-Сурес до своєї домівки, до жони своєї і дітей своїх. І здійснив мандрівку свою реб Лейб-Сурес так, як здійснюють її всі єдиновірці наші, зупиняючись для справляння сабашу в одній з придорожніх корчм. І сотворив реб Лейб-Сурес під час однієї з таких зупинок своє перше чудо.
IV
На перехресті двох великих доріг стояла величезна корчма. В ній завжди було багато наших; звісна річ, завсігди їздять у своїх справах. І під'їхав до цієї корчми реб Лейб-Сурес, і вийшов із брички, і ввійшов до корчми, і зупинився в ній, з'їв риби і заглибився в своїх думках… Ви хочете знати, про що він думав?… Хіба можна знати про це нам, простим гебреям?… Можливо, що він думав… Ну, я не знаю… Певна річ, про хороше думав… І був вечір… І полізла Поха, жона корчмаря Йося, на горище, і впустила іскру, і спалахнув дах, бо він був із соломи, і зробилася велика пожежа… І здійнявся в корчмі великий ґвалт… І корчмар Йось, і Поха, та їхні діти: Хаїм, Пінхос, Пейсах, Сура, Ривка, Йосиле, Малка, Рухля, Борух і решта бігають і кричать:
– Ґвалт! Ратуйте!
А реб сидить і мовчить… Чому він сидить і мовчав? Хіба ми знаємо… Може, так було требе. І може, і та пожежа навмисне сталося, щоб великий цадик прославився… І бігають, і репетують Йось і Поха, Хаїм і Пінхос, Пейсах і Сура, Ривка і Йосиле, Малка і Рухеле, Борух і решта, і не звертають уваги, що він сидить… Реб Лейб-Сурес був на вигляд ніби простий "жидок"… І хутро його було просте, і "штройміле" такий, як у всіх, і очі були, і борода, і пейси були, і все було просте, "жидівське". І хіба знали Йось і Поха, хто у них був?… І хіба вони могли знати, коли вчені рабини не впізнавали великого цадика. – Ат! – думали всі, – простий жидок… – і бігають вони, і кричать, і хапають всілякі речі, і випускають їх із рук. А пожежа все більше й більше розгорається… І дах уже згорів, і стеля палахкотіти почала…
І враз реб підвівся, і ледь чутно мовив: "Ша!" І вони всі замовкли… І це було перше чудо: вони замовкли!.. Йось, Поха, Хаїм, Пінхос, Пейсах, Сура, Ривка, Йосиле, Малка, Рухеле, Борух і решта замовкли. І вони побачили, і збагнули, що у них був не простий жидок, і вповзли на нього… І сказав їм реб: "Дайте мені пляшку"… І вони дали йому пляшку. І взяв її реб, і вийшов з корчми, і ступав тихо й поважно, так, ніби йшов із "школи".
Він йшов і молився. І хіба нам дано знати, яку молитву читав він! І вернувся реб назад, і приніс пляшку, і став біля корчми… А вже і в корчмі горить, і "бебехи" ось-ось загоряться… І жалько Посі "бебехів"… І їй вони ще потрібні були, бо вона могла ще примножити кількість народу нашого, і потрібні були вони в посаг Сурі, Ривці, Малці, Рухлі та іншим… Кожній дочці Ізраїлю потрібні "бебехи", бо без них неможлива плодючість жон наших… І ридає Поха… І прийшов реб Лейб-Сурес, і почав зойк Похи, і мовив: "Ша!" Вони заспокоїлися. І мовив: "Не лякайтеся!" І вони стихли, і замовкли… Взяв тоді реб пляшку, і підняв її, і бризнув із неї водою, і стихло полум'я, і пожежі й не було…
І це було друге чудо великого рабина і дізнали його, і прославили, і говорили про ребе Лейб-Суреса Йось і Поха всім постояльцям їхньої корчми, і поширилася слава про ребе Лейб-Суреса. І багато інших чудес створив наш дивний реб потому.
V
Неподалік того містечка, де проживав наш знаменитий цадик, жив в одному селі татарин. І був він сильний чоловік, бо йому служили біси… Звісна річ, нам служить Бог, а гоям – біси… І знали про цього татарина ближні й далекі люди, і привозили до нього своїх хворих, біснуватих… І брав їх татарин до своєї домівки, і морив їх голодом, і бив палицями, і шмагав батогами, і вигонив бісів… І славився татарин між гоями, навіть між нашими був відомий… Та засяяла слава нашого дивного цадика, найсвятішого ребе Лейб-Суреса, і почала тьмяніти слава татарина. І позаздрив він нашому цадику, і розпочав проти нього всілякі утиски, і наслав на нього різні напасти, але не міг нічого зробити, бо реб Лейб-Сурес був невразливий… І спрямував тоді татарин своє зло проти родаків найсвятішого ребе Лейб-Суреса… І було це так…
VI
В одному селі жив собі корчмар на ймення Фрідель, чоловік бідний, простий, невчений, але благочестивий і чесний… І був той Фрідель простацький, але великий серцем, бо не робив ніяких справ, але читав і вивчав талмуд… І це посприяло бісам… І вселилися вони в жону корчмаря Фріделя Йоху, і змусили її мучити чесного Фріделя.
Велика жіноча злоба, і нема їй рівних! Вжалить бджола, і щезає з лиця землі. А зла жона дозоляє чоловікові до кінця днів його!..
І дозоляла, і уражала, і згризала Йоха мужа свого, Фріделя, щодня і щогодини. І терпів Фрідель муки свої, і не розлучався з мучителькою своєю. В книгах доль нашого народу написано було, щоб Йоха мучила Фріделя, аби дати можливість прославитися найсвятішому ребе Лейб-Суресу. І було так: якось Йоха змусила Фріделя продавати горілку гоям… І почав Фрідель наливати горілку повною міркою. І, побачивши це, Йоха накинулася на Фріделя, і вхопила його за пейси, і довго мучила, і вигнала із корчми. І він пішов, вийшов і щез. І зраділа Йоха, і посміхнулася, бо не знала, що нападе на неї смертельна туга.
Як часто трапляється, що муж і жона нудьгують одне за одним, коли розійдуться в різні боки! Ви, мабуть, знаєте нашого Янкеля? Не у згоді жив із своєю жоною Шейвою, бо вона була велика нечупара. І поклав собі Янкель розлучитися із своєю Шейвою, і розлучився… І треба було Янкелю і Шейві піти до рабина, щоб одержати засвідчення і правильний розлучний лист. І зібрався Янкель з Шейвою йти до рабина. А в той час на вулиці було холодно й вогко… І сказала Шейва Янкелю:
– Душко Янкелю! Ти можеш застудитися, бо вдягнув лиш один легкий капот. Візьми свій великий шаль і поклади його на плечі й на груди.
І приємні були ці слова Янкелю, і помирився він з Шейвою, а позаяк Шейва була в ті дні чистою, то Янкель почоломкав її і появ її… – і втішалася Йоха, коли вигнала Фріделя‚ але швидко минулася радість і настала печаль, бо це було перед сабашем… Звісна річ, негоже мужу й жоні стрічати святий сабаш на самоті… І тужить Йоха, і журиться, і натужує зір свій, дивлячись на шлях, і сподівається уздріти Фріделя. І вона уздріла, але не Фріделя, а коней, що скачуть шалено. То їхав татарин, і приїхав, і зупинився, і ввійшов до корчми, і привітався, і спитав Йоху:
– А де твій Фрідель?
– Нема його, пішов, – сказала Йоха й заплакала.
– Хочеш повернути його?
– Хочу.
– Дай дзеркало й віск, – сказав татарин.
І послухалася Йоха, і подала дзеркало й віск, і дивилася на татарина і на руки його. І зробив татарин із воску свічку, і поставив дзеркало, і посвітив свічку перед дзеркалом, і сказав:
– Не догорить ця свічка до кінця, як твій Фрідель буде біля тебе.
І Йоха повірила, бо татарин був "сильний" чоловік, дивний лікар, і багато міг зробити… Певна річ, дурна… Хіба можна вірити гоям?… І загинув би Фрідель, але врятував його найсвятіший реб Лейб-Сурес. Він прийшов на поміч.
– Хто був у тебе? – грізно запитав реб Йоху.
– Ну-у, хто був у мене? – перепитувала Йоха, як роблять всі наші, щоб виграти час і обдумати відповідь. – Нікого не було, – сказала Йоха, бо не знала, що перед нею найсвятіший реб.
Звісно, інколи наші не скажуть правду навіть свому, не лише чужому.
– У тебе був татарин і пропонував тобі вернути Фріделя? – запитав реб.
І призналася тоді Йоха, і розповіла все, і заплакала. І похитав головою реб, і взяв дзеркало, і повернув його до стіни, і взяв свічку, і нахилив її вниз ґнотом, і сказав Йосі:
– О безмозка! Фрідель прилетів би до тебе, але мертвий, і верхи на кочерзі.
І, почувши ті слова, Йоха злякалася, і так злякалася, що й сказати неможливо, і почала кричати й голосити.