Покликав раків на нараду
І каже так до них:
— В ставочку є карасики і щуки.
Ось дайте-но пораду,
Щоб у моїй державі
Карасики не знали
Муки,
І щуки
Щоб не були в неславі.
Поснідавши як слід,
Взялися раки сміло,
Щоб до обід
Це покінчити діло,
Гаразд розплутать справу
І врятувать державу
Від сварок повсякчасних
Між щукою лихою
Й карасиком нещасним.
Гадали-міркували,
Крутили головою —
Щось не виходе діло.
— Ото рахуба!
Немовби задубіло.
Найстарший мовив рак
І закопилив губу:
— Коли вже так, —
Ось я пораю:
Ми пообідаємо
Вмить,
Та ще зберемось
Без обави
Порозсудить
І довести до краю
Прекапосні ці справи.
Стара досвідчена ропуха
І міркує:
— Дурний ти, раче, —
Як я чую:
Ну де ж ти бачив,
Щоб сполучали в купу
Карасика і щуку?
Щоб не було в ставочку звади
Й карасики водились рясно
Та не приймали більше муки,
Порада ясна —
Повикидать всі щуки.
От так колись селянам
Давали землю й волю,
Аж доки радовлада
Панів усіх — мітлою.