Антонич бу́в хрущем, чи жартував?
А я була бджолою, добре знаю –
Не Євою в святенницькому раї,
Позбавленою вибору і прав,
А кри́лечком божественної ласки
Для сповіді незайманих квіток,
Душею незачатих діточок
І чаром ненаписаної казки.
Ту бджілку та́кож вигнано із раю.
Невже й вона вкусила не той плід,
Що від своїх важких трудів вмирає,
Лиш краплю меду давши у цей світ?.
Прапам'ять… Сад… Пригадую весною:
Антонич був хрущем, а я була – бджолою.