ТОБІ ОДНІЙ ДУШІ МОЄЇ ЗВУКИ
Тобі одній душі моєї звуки,
Моя печаль і сум безмежний мій,
Тобі одній палкого серця муки –
Тобі одній!
*****
ЛІСІВ ДРІМУЧИХ ТИШИНА
Лісів дрімучих тишина,
Озер прозорих глибина,
Річкові хвилі голубі –
Це все – тобі.
І промінь сонячний, ясний,
І цвіт на дереві рясний,
І серце любляче моє –
Це все — твоє.
*****
В ТВОЇМ САДУ ЦВІТУТЬ КАШТАНИ
В твоїм саду цвітуть каштани,
В твоїм саду пташиний спів,
А я блукаю знову рано
Там, де колись тебе зустрів.
Пливуть хмарки на ясне небо,
В повітрі тиха благодать.
Я б землю всю приніс до тебе
За усміх милий твій віддать.
*****
НІЖНІСТЬ
По світу довго я блукав,
Тепла шукав я і привіту,
І ніжність ту, що в серці мав,
Я розгубив, розніс по світу...
Зустрів я блиск твоїх очей,
Як промінь сонячний з верхів'я,
О, мріє вкрадених ночей,
Невже тепер тебе зустрів я?
Приходить в серце дивний спів
І почуття незнані родить,
Та ніжність я плекать не вмів,
Дивіться також
- Іван Коваленко — Я тобі малюю золотую осінь
- Іван Коваленко — Вітер затих, нахилилась трава
- Іван Коваленко — Ти не забудеш мене
- Ще 18 творів →
По світу довго я ходив,
Тепла шукав я і привіту,
І ніжність ту, що розгубив,
Піду тепер збирать по світу...
*****
У ВАС ЧУДОВІ СИНІ ОЧІ
У вас чудові сині очі,
А що за ними? Глибина,
Тривога дня, чи темінь ночі,
Чи ніжність, схована до дна?
Я б так хотів у них пірнути
Хоч на одну коротку мить,
Незрозуміле зрозуміть
І недосяжне досягнути.
Та день схилився знов осінній,
І час повільно так тече.
І дивний блиск ваших очей
Зникає в сонячнім промінні.
*****
ЛИШ ПОВІР
Стій, подумай, не спіши,
Не гортай оцю сторінку,
Бо для тебе ці вірші
Я писав, не мав спочинку.
Лиш для тебе ці вірші!..
Ти їх хочеш кинуть пріч
І відсовуєш вороже,
Я ж не спав над ними ніч,
Не одну не спав я, може.
То не кидай же їх пріч!..
Ти повір і дочитай,
Я усе віддам, що маю,
Якщо ніжність має край, –
Всю віддам тобі до краю.
Лиш повір і дочитай!..
Тільки я один, либонь,
Зможу вилікувать крила,
Що, летівши на вогонь,
Ти їх тяжко обпалила…
Тільки я один, либонь…
Тож читай і розумій
Все в рядках і поміж ними,
Ти почуєш – голос мій
Виривається за рими,
Це любові голос мій!..
Тільки нею я, мабуть,
Поверну тобі ту віру,
Що твою осяє путь
І страждання зменшить міру.
Тільки я один, мабуть!..
Дочитай, і жди, і вір
Так, як в Бога люди вірять,
Бо нема на світі мір,
Щоб любов мою помірять!
Тільки жди мене і вір!..
І цей вірш хай буде знак,
Що здійснитись цьому чуду!
Світ загине, та однак
Я тебе шукати буду!
Я знайду тебе однак!
*****
КРОВ — ЛЮБОВ
На кленах листя, ніби кров,
У сонячнім промінні.
Чи не отак вмира любов,
Як лист вмира осінній..?
Весною він зазеленів,
Розквітнув буйно літом
І цвів на плині теплих днів
Коштовним малахітом.
Схилились трави, осінь йде,
Вмирати треба листу,
А він в останній раз цвіте
Небачено барвисто.
А потім тихо облетить
Ясної днини рано,
Щоб і, вмираючи, ще жить,
І доцвісти багряно.
Весною все почнеться знов
І закінчиться кров'ю,
І недаремно зроду "кров"
Римується з "любов'ю".
*****
ПРИЙДИ ХОЧ НА МИТЬ!
Як цвіли яблуні!.. Боже ти мій!
Вік не забуду, покіль буду жити,
Зроду не в силі ніякій зимі
Землю так ніжно навкруг засніжити.
Я тебе ждав в яблуневім саду,
(Ждуть так на півночі сонця роками!)
Яблуні мрійно біліли в саду,
Сипали й сипали скрізь пелюстками.
Як цвіли яблуні!.. Ти як цвіла!..
Зроду не зможу забуть твого цвіту!..
Потім… А потім ти в сад не прийшла…
Думав – початок закінчення світу!..
Як цвіли яблуні!.. Боже ти мій!
Так вже не будуть цвісти вони зроду…
Вдалеч поніс яблуневий прибій
Душу твою, твої очі і вроду.
Знаю, що ти відцвіла вже давно,
Інший зірвав плоди твої радо…
Я ж все не можу забуть того саду,
Цвіт твій лишився мені все одно.
Злива надворі, чи вітер шумить –
Цвіт яблуневий в душі моїй всюди,
Я тебе жду, як безмірного чуда,
Я тебе кличу!.. Прийди хоч на мить!..