Був собі піп, який дуже не любив казання говорити. То однієї неділі виходить на казальницю і каже:
– Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казання казати?
– Ні, не знаємо, – кажуть люди.
– Та коли ви не знаєте, то й я не знаю, – сказав піп та й зліз із казальниці.
На другу неділю знов піп виходить на казальницю.
– Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казати казання?
– Знаємо, – кажуть люди.
– Ну, коли знаєте, то нема вам що й казати. Кажемо всі від всієї душі!
Приходить третя неділя, вже собі люди міркують, як би його перехитрувати? Змовилися собі… Вилазить піп на казальницю.
– Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казати казання?
То одна половина людей у церкві каже: "Знаємо", а друга каже: "Не знаємо".
– Так? – каже піп. – Ну, то добре. Хай ті, що знають, скажуть тим, що не знають.
Та й уже було по казанню.
Записав І.Франко в с. Батятичах