Гарний день видався в Юрася з Дмитриком. Їхній дідусь їхав у крамницю і хлопців узяв з собою. Він купив їм новесенькі олівці, альбоми, ще й кульок цукерок.
Вернувшись додому, Юрась із Дмитриком не стали навіть обідати — зразу виклали кожен перед себе віяло барвистих олівців і взялися малювати. Ось крамниця з господарчими товарами, ось жовтенький автобус, що привіз їх додому, ось їхня вулиця, а ось і вони з дідусем. Несуть покупки, їдять цукерки і всі троє усміхаються. Гарні вийшли малюнки, що й казати!
— Гайда, дідусеві покажемо, — сказав Юрась.
Та дідусь якраз і сам зайшов до кімнати.
— Добра робота, добра, — похвалив він. — Усе схоже, тільки вулиця не наша.
— Чому не наша? — здивувалися хлопці.
— Бо папірців нема.
— Яких папірців?
— А тих, що ви по дорозі порозкидали, як цукерки їли.
Хлопці перезирнулись: жартує дідусь чи сердиться?
— Та вони ж малюнок зіпсують, — несміливо проказав Дмитрик.
— А вулиці не зіпсують? — насупив брови дідусь. — Чи, може, думаєте, що вони її прикрасять? Насіяли сміття — тепер малюйте, інакше вулиця буде несправжня, не наша буде вулиця.
Хлопці наче язики поковтали. Позиркуючи один на одного, вибралися з-за столу й побрели збирати обгортки.