Коли б Гордієнкові був хто сказав, що вода в Дніпрі угору потекла, або святі печерські гори запалися, розступилася земля й поглинула Київ з печерами і церквами божими; кошовий не здивувався б ньому так, як здивувався, почувши про те, що гетьман Мазепа став заодно із Шведами.
Ця жагуча звістка, не знати яким рабом прийшла у Січ; досить того, що вона випередила не лише царських, але й гетьманських посланців…
Захвилювалось Запоріжжя, як збунтований бджоляний рій; відколи й Січ існує то подібного хвилювання ще не було… В куренях ніхто не сидів. Як день, так і ніч запорожці товпились на раднім майдані, а їхній галас та сварки можна було почути за цілу милю… …Мазепа передався Карлові.
…Шведи мають визволити Україну з московського ярма.
…Ось коли виженемо з України московських воєвод!
…Мазепа… Шведи… Москалі…
Тільки й розмови було.
Але перегодом між запорожцями не стало згоди. Значна більшість запорожців співчувала Мазепі. Братчики виправдовували вчинок гетьмана, раділи з того і навіть самі хапались за зброю.
– Ходім вигонити москаля з нашої батьківщини! – закликали вони тих, що вагались.
А вагались дуки, багатирі. Вони кляли Мазепу і лаяли тих, котрі хотіли йти воювати Московщину.
– Пройдисвіти ви! Голоколіньки! Хіба ви дбаєте про добро отчизни?! Брехунці! Ви думаєте, як би біля того вогнища, що розклав дурноголовий Мазепа, погріти й свої загребущі руки! Ви тільки кричите: "Україна загибає, рятуймо!" А самі зазіхнули на чуже добро; знаємо вас!
– Гей, дуки сріблянюки! Стережіться! Брешіть та й міру знайте! А то пошлемо вас печерувати раки у Дніпрі. Всіх перетопимо до лихої матері! – одказували голоколіньки.
Військова старшина не втручалась у сварки, лише прислухалась: чий же голос візьме верх? Під чию сопілку доведеться танцювати?
Коли ж у Січ прибули царські посланці, то довбиш навіть не став бити в литаври, щоб скликати запорожців на раду; і без сього в куренях ніхто не залишився. Нащо вже старі глухі діди-гармаші, котрі власного голосу не чули, і ті подибали; навіть каліки й хворі повилазили із шпиталів.
Царські стольники: Гаврило Кисленський та Грицько Теплицький на сей раз прибули не з голими руками; вони привезли міх грошей та копу обіцянок.
Коли кошовий Гордієнко, оточений старшиною, увійшов в раднє коло, то галас і гомін раптом вщухли. Запанувала німа тиша. Кошовий вклонився на всі чотири боки.
– Братчики, преславне товариство! Ось московський посланець, пан стольник Кисленський, хоче до вас слово мовити.
– А ми раді послухати, – повагом одрікли старі діди. Кисленський кашлянув, провів рукою по довгій бороді, ще
раз кашлянув, і аж відтак зачав солодким та улесливим голосом:
– Нехай вам буде відомо, що гетьман війська царського запорозького Іван Мазепа, забувши страх божий, зламавши присягу свою, зрадив великому цареві! Мазепа одсахнувся од віри православної! Він хоче занапастити шведам-єретикам та ляхам весь український народ, всю Україну. А церкви святі і монастирі православні, за котрі ваші батьки, діди та й ви самі стільки крові пролили, лукавий гетьман хоче перевернути на римську та уніатську віру!..
Не дали запорожці Кисленському договорити, закинули брехню в живі очі:
– Бреше Москаль і не почервоніє!
– Куди йому червоніти, він і так червоний, як місяць на сході.
– Та він і не бреше, а розказує сон рябої кобили… Висунувся наперед огрядний Теплицький, і так низько вклонився раді, що аж рукою черкнувся землі.
– Воі!..
– Тихо! Послухаємо що ще чорний скаже.
– Воі, – мовив Теплицький, – великий государ, дбаючи про те, щоб на Вкраїні не було руїни, а український народ не попав у єретицьке ярмо, наказує всім полковникам і всій старшині, і всьому війську запорозькому берегтися прелестей богоотступника і зрадника Мазепи. Не слухати як він буде намовляти на зраду! Нехай військова старшина мерщій їде у Глухів, бо там має відбутись козача рада, на котрій стародавнім звичаєм вашим виберете з-поміж себе нового гетьмана.
Теплицького запорожці вислухали мовчки. Жоден з їх і словом не обізвався… Міркували кожний про себе.
– То як же буде, преславні молодці, – пошлете певних козаків у Глухів на раду? – спитав перегодом Кисленський.
А кошовий йому на те:
– Мабуть так, що не пошлемо!
Тай звернувся до всього січового товариства:
– Преславні молодці! На мою думку, не личить нам обирати нового гетьмана! Адже ми не чули про те, щоб гетьман Мазепа зрікся своєї булави!
Загомоніли запорожці:
– Авжеж що так!
– Нас кличуть у Глухів на козачу раду, – мовив Гордієнко далі, – що ж то за рада буде, коли її обложить московське військо? Вільна козача рада, а зверху – московська кормига! Там буде не до вільних голосів. Кого цар звелить – того й виберуть.
– Правду, батьку, кажеш! – На цей раз закричали не лише голоколіньки, але й дуки.
– Братчики! Ви знаєте, яким ворогом був не лише для мене, а й для вас гетьман Мазепа! Ми всі накупу ненавиділи його, більше ніж Москву. Ненавиділи за те, що він пішов за прикладом Попенка [5] і розплодив на Вкраїні тьму-тьменну панства! А панство споконвіків вело і буде вести, доки світ-світом, свою отчизну до загину. Браття! Озирніться ви хоч одним оком на Польщу, так собі для прикладу. І ви навіч побачите, що та країна де є пан і раб не може бути вільною й незалежною! Не може через те, що не всі діти боронитимуть її однаково, як прийде слушний час! Панщани перші будуть казати: "Навіщо нам боронити нашу батьківщину?.. Навіщо нам накладати головами своїми?..Адже наша батьківщина була для нас вітчимом!" Панщанам однаково, чи своє ярмо вони носитимуть на гамалику, чи чуже! .Ярмо ярмом і зостанеться! Як його не мережай, а воно мулить!
– Мудра річ – любо й слухати!
– Поздоров, Боже, батькові віку довгого й здоров'я лантух!
– Ось через віщо Запоріжжя ворогувало із Мазепою. Він двадцять років потурав Москалям і допотурався до того, що тепер московські воєводи обсіли Україну наче боляки. Навіть нашу Січ обложили своїми городками… На Вкраїні розплодилось шолудиве панство. Превражії пани не те що вільного посполита, а й нашого брата козака вже почали перехрещувати на свою віру – у панщан! Вже бідним людям, голоті, як кажуть пани, зась скликати чорну раду! Вже посполитому не вільно писатися в козаки! На його душу полюють не самі рангові, а навіть прості канцеляристи добувають грамоти на маєтності!.. Далі йти вже нікуди! А сьогодні нам сказали царські посланці новину, буцім Мазепа хоче цілком запропастити Україну!
– Добрі молодці, коли ваша ласка, дайте слово мовити! – залунав зненацька чийсь бравий голос.
– Хто там перешкоджає речникові? – спитав Гордієнко.
– Посланець від гетьмана Мазепи! – була смілива відповідь. Вмент увесь тисячний натовп обернувся на голос. Лава розступилась.
В коло увійшов Войнаровський.
– Батькові кошовому, панам отаманам і всьому преславному товариству низовому низенький уклін!
– Будь здоров і ти! – вітала Січ несподіваного гостя.
– Добрі молодці! Я тільки що прибув до вас; з початку ради не був, а зараз краєчком вуха зачув, що Мазепа буцім то хоче цілком запропастити Україну! Так вам сказали посланці московського царя. Неправду говорять їх уста! Гетьман підписав згоду із шведами, але зробив се не для приватних користей! Ось послухайте. Гетьман вчинив се для того, щоб захистити Україну від тиранії московського царя, котрий повсякчасно похвалявся викорінити військо запорозьке низове! Пригадайте: і круль польський, і султан турецький, і хан кримський, всі оці державці завжди вас, військо низове запорозьке, поважали і при зносинах величали лицарями!.. І тільки один цар московський, інакше вас не величав, лише купою прибишів та нетяг!.. Не з вчорашнього дня зачепилися москалі із шведами; московське військо, втікаючи від шведів, само накликало на Вкраїну шведів. Але шведи не мають лихих думок; вони наші спільники! Добрі молодці, настав слушний час скинути з себе ганебне московське ярмо й стати вільним народом!
Царські посланці .пильно стежили за настроєм ради, але той настрій був не на їх користь. Рятуючи ситуацію, Теплицький став обіцяти запорожцям великі гроші, коли вони поможуть звоювати шведів.
– За гроші хочеш, добродію, нас купити?! – обурився кошовий. – Помилився, москалю! Запорожці за гроші не продаються!.. Панове молодці! Щиру правду сказав нам гетьманський посланець, пристиг для нас слушний час! Кому ж і рятувати неньку Україну, як не нам, запорожцям?! Хіба ми не присягли обстоювати за наші вольності військові і цілість усії України?! За вольности братів наших городових козаків, і за благо всього українського посполу?!
– Правда!..
– Там, на Вкраїні, городові козаки і чернь прислухаються, що скаже Січ… Запорожець не кривить душою, на кого він підняв свою шаблю, значить той і ворог! Так нехай же чують наш голос. Я, кошовий ваш, всі рахунки мої з гетьманом Мазепою складаю в руки Божі! Я одне тепер розумію: Мазепа пішов проти Москви не ради приватних користей, а щоб врятувати Україну! Значить наше місце поруч його! Добрі молодці, закликаю вас йти рятувати Україну!
Аж ось коли прорвався настрій запорожців. Від тисячного гуку струсилось повітря, здригнулася земля. Першим зголосив курінь кошового:
– Згода! Слава Україні!
– За Мазепу! – прилучились до нього курені ірклієвський та титарівський.
– На погибель Москві! – підхопили щербинівці.
– Втопити московських посланців! – закликали уманці.
– У смоляній бочці їх спалити! – домагались дерев'янківці.
Коли гамір трохи вщух, до кошового підступили всі курінні.
– Батьку, – сказав за всіх курінний Невінчаний, – дай же нам науку і пораду, як нам у похід йти, суходолом чи водою? І чи ти, батьку, підеш вкупі з нами? І де все військо стане перед твої ясні очі, батьку?
Соколом глянув кошовий на курінних, розгладив вуса і так одрік:
– Незабаром нависне зима. Зимою ж яка війна? Одне душогубство. Ось що ми зробимо: зимою заготовимо арматні тяжарі, наробимо пороху, наллємо куль, насушимо сухарів, насолимо риби, придбаємо ліків… А прийде весна, розтануть у степах сніги, зазеленіє травиця, то тоді ми й рушимо з божою поміччю у військову дорогу.
* * *
Якою ж нудною видалася запоріжцям ота навісна зима у шведчину.