Степи-брати і мати Січ!
Свідки життя, краси і сили,
Хто вас згадав в сю довгу ніч
І хто оплакав вас, могили?!
Ніхто!
Ніхто вінка вам не зів’є,
Із вас не гляне на простори,
Синок з чужинцем їсть, і п’є,
І по-чужинному говорить.
Ганьба!
Коли б мерці вставали знов,
Коли б соромитись уміли,
З могил би виступила кров
І всі б степи зачервоніли…
О глум!