Були два хлопчики: Янчик (Маркіянчик) і Арчик (Назарчик). Арчик — меншенький, але головніший у нашій казці. І ось чому. Він мав рукавичку. Та всі мають рукавички! І Янчик має. Але не всі гублять. Арчик загубив. От що з того вийшло. Тобто не вийшло, а увійшло. В рукавичку. Спочатку трапилося так, як у казці про рукавичку.
Сорока Рока, що вела передачу на пташиному радіо, оголосила:
— Увага! Увага! Говорить пташине радіо. У саду, під яблунею, лежить ще тепла рукавичка. Хто хоче погрітися, хай поспішає! У рукавичці мешкає ніхто. Повторюю, в рукавичці мешкає ніхто.
Сорока Рока повинна була сказати, що в рукавичці не мешкає ніхто. Але вона помилилася, хоч диктори радіо не сміють помилятися. І от що з того вийшло. Тобто не вийшло, а увійшло. Прилетіла першою синичка Ичка:
— Хто в рукавичці? Хто?
А звідти:
— Пан Ніхто.
— А я синичка Ичка. Пусти погрітися.
Залізла вона в рукавичку, зігрілася — і роздивляється,
де той пан Ніхто.
— Я тебе не бачу, — каже синичка.
— Не тут не видно, — відповів пан Ніхто.
Коли прилітає горобець Бець:
— Хто в рукавичці живе?
— Пан Ніхто і синичка Ичка.
— То ще буду я, горобець Бець.
Вліз горобець. Тісненько в рукавичці. Напевно, пан Ніхто дуже товстий.
— Ти товстий, пане Ніхто? — запитав горобець.
— Не я не товстий, — відповів той.
А знадвору запитують:
— Хто в рукавичці живе?
— Пан Ніхто, синичка Ичка, горобець Бець.
— Пустіть ще мене. Я снігур-балагур.
Впустили. Тіснота страшенна — мало рукавичка не трісне.
— Хто тут такий товстий? — питає новенький.
— Та пан Ніхто, — відповідають пташки. А тим часом кинувся Арчик шукати свою рукавичку. Заскрекотала Сорока по радіо:
— Увага! Наближається хлопчик. Хто гріється в рукавичці, негайно звільніть приміщення!
Випурхнув снігур-балагур, бо був найближче до отвору, а за ним горобець Бець, в кінці синичка Ичка. І більше ніхто не вилетів. Сорока Рока знову оголосила:
— Всі пташки покинули рукавичку. Там живе ніхто. Кінець передачі. Вона мала б сказати: там не живе ніхто. Але помилилася знову.
І от що з того вийшло. Тобто увійшло.
2
Побачив Арчик, як пташки випурхнули з рукавички, то й запитав, чи хтось ще там залишився:
— Хто ще в моїй рукавичці? Хто?
А звідти:
— Пан Ніхто.
Здивувався Арчик і став далі допитуватися:
— Ти пташка?
— Не пташка, — відповіло з рукавички.
— А хто?
— А Ніхто!
— А який ти?
— А ніякий.
— А звідки ти?
— А нізвідки.
— А чий?
— А нічий.
— А для чого ти?
— А для нічого.
— А чому?
— А нічому.
І так далі. Аж розгнівався Арчик і мовить грізно:
— То вилазь звідти.
— Не вилізу не звідти, — відповів пан Ніхто.
— То моя рукавичка, — наполягає Арчик.
— То не моя не рукавичка, — каже пан Ніхто.
— Моїм пальчикам буде тісно, — переконує Арчик.
— Не моїм пальчикам буде тісно, — відповідає той. "От і розмовляй з таким! Та нехай собі там живе, — подумав Арчик і підняв рукавичку. — Не буду одягати рукавичку, бо ще задушу того пана Ніхта. Якось зиму перебуду. Піду похвалюся Янчикові. Він помре від заздрощів, бо такого пана Ніхта ще в нас не було". Злагіднів Арчик та й каже:
— Я тебе не виганятиму більше. Будь собі в рукавичці.
— Не буду не собі, — отак погоджується пан Ніхто.
Пішли вони додому. Точніше, йшов Арчик, бо пан Ніхто сидів у рукавичці. Дорогою вони розмовляли.
— Що ти вмієш? — питався Арчик.
— Нічого, — відповідав пан Ніхто.
— Бавитися можеш? — це Арчик питає.
— Не бавитися не можу, — а це пан Ніхто відповідає.
— То не цікаво з тобою, — засумував Арчик, бо не міг з такої чудернацької відповіді зрозуміти, чи пан Ніхто вміє бавитися, чи не вміє. А той, знай, своє теревенить:
— То не цікаво не зі мною.
А тоді ще й заспівав тоненько, як комарик:
Я ніякий і нізвідки
і мене не бачать дітки.
З рукавички тільки чують:
тут я днюю і ночую,
бо нема у мене звички
не влізати в рукавички.
Вилізати з рукавички
я також не маю звички.
Увійшли вони до хати. Точніше, увійшов сам Арчик, а пана Ніхта ніхто й не побачив у рукавичці. Але він там таки був.
І от що з того вийшло.
3
Вдома Янчик запитав Арчика:
— Де ти був?
— Ніде не був, — каже Арчик.
— А що робив?
— Нічого не робив, — відповідає Арчик.
— Як це так? — дивується Янчик. — Ніде не був, нічого не робив. От який ти!
— А от ніякий я! — відповів ображеному братові Арчик — і розсміявся. Бо він так точнісінько відповідав, як перед тим йому пан Ніхто. Тут і похвалився:
— А в мене пан Ніхто. У рукавичці.
— Покажи, — попросив Янчик.
— А він не показується, — каже братчик.
— Хіба він невидимка? — запитав Янчик.
— Я не знаю, — зітхнув Арчик. Йому самому хотілося побачити пана Ніхта.
Янчик обмацав рукавичку, всунув обережно три пальці, бо більше не всувалося, але там нікого не було. І нічого не було. Він вивернув рукавичку, але ніхто не випав звідтам. І нічого не випало теж.
— Ти брехунець, — засміявся Янчик.
Тоді Арчик попросив рукавичку:
— Пане Ніхто, відізвися, бо Янчик обзивається.
— Не відізвуся, — почувся голос із рукавички.
— Ти там? — зрадів Янчик.
— Не я не там, — каже той же голос.
— Я не брехунець! Я не брехунець! Хто обзивається, на того вертається! — втішився Арчик і аж затанцював із радощів. А пан Ніхто й собі почав виспівувати комариком:
Я ніякий і нізвідки,
і мене не бачать дітки...
(і так далі).
— Ура! — закричав Янчик. — Він там є! Давай, Арчику, мінятися рукавичками.
— Не хочу, не хочу! — не погоджується Арчик. — Твої рукавички завеликі для мене, а мої — замалі для тебе. У моїй рукавичці є пан Ніхто, а в твоїй — нема пана Ніхта. Ага!
А що Арчик казав правду, то старший братчик вже не сумнівався. У рукавичці таки був пан Ніхто.
І от що з того вийшло.
4
На це все Янчик відповідає:
— Скоро твоя рука виросте і моя рукавичка буде сам раз. За мінянку я сам тобі дам збільшувальне скло.
— Е, ні! — каже Арчик. — Давай миритися без мінянок. Краще подивімося на пана Ніхта через скло. Тільки спочатку я. Цур я!
— Ні, я! Скло моє! — не згоджується Янчик.
— Ні, не я! Ні, не я! — і собі став вигукувати пан Ніхто.
Хлопці почали виривати один в одного скельце і рукавичку, почали борюкатися — через хвилину поперевертали крісла, поскручували килимок на підлозі, стіл випхали аж під стіну, мало телевізор не перекинули. І весь час вигукували:
— Мій пан Ніхто!
— Ні, мій пан Ніхто!
На той розгардіяш увійшла мамуся Муся — і аж перелякалася:
— Господи, що тут діється?!
Хлопці враз принишкли і почали виправдовуватися:
— То не ми, мамусю...
— То хто ж? — запитала мама.
— Та ніхто, — каже малий Арчик, а старший Янчик схитрував:
— Не ніхто, а пан Ніхто!
— Пан Ніхто! Пан Ніхто! — і собі підхопив Арчик. Мамуся Муся всміхнулася і запропонувала:
— То ж нехай той пан Ніхто негайно прибере покій. Я перевірю.
Мамуся вийшла з кімнати, а хлопці геть скисли.
— То все твій пан Ніхто, — каже Янчик. — Нехай він і прибирає.
— Пане Ніхто, ти прибереш? — питають хлопці.
— Не я не приберу, — відповідає той. От і зрозумій.
— Давайте всі троє, — радить Арчик.
Вони за мить навели порядок у хаті. І все їм так легко вдавалося зробити — напевно тут не обійшлося без допомоги пана Ніхта. Коли мамуся зазирнула до покою, то сказала:
— Дякую пану Нікому за такий порядок.
Тоді Арчик попросив:
— Мамусю, нехай пан Ніхто залишиться у нас.
— Нехай! — усміхнулася мама.
І от що з того вийшло.
5
Янчик вибіг у сад — він задумав спіймати свого пана Ніхота. Він навмисне підійшов до тої яблуні, де вранці загубилася Арчикова рукавичка, і ніби ненароком упустив свою. Тоді присів за парканом і став чекати, що з того буде. А з того нічого не вийшло, бо нічого не увійшло. Якраз диктором пташиного радіо була Мудра Ворона, яка вміла правильно говорити. Вона й оголосила:
— Увага! Увага! Біля яблуні, в саду, лежить тепла рукавичка. Хто хоче погрітися, нехай поспішає. У рукавичці нема нікого. У рукавичці нема нікого!
Знову прилетіла першою синичка Ичка і запитала:
— Хто в рукавичці?
Але ніхто не відзивався. Вона влізла туди. А за нею горобець Бець, тоді снігур-балагур, навіть щиглик Дзиґлик, бо Янчикова рукавичка, звичайно, була більшою, аніж Арчикова. Крім того, у ній не було пана Ніхота, тож було вільніше. Гріються. Через деякий час вертається Янчик, вдає, що розшукує свою рукавичку. Мудра Ворона, яка правильно говорить, попередила через гучномовець про небезпеку. Пташки встигли зігрітися — і раді випурхнули звідти. А Мудра Ворона оголосила:
— У рукавичці нема більше нікого. Кінець передачі.
Підняв Янчик свою згубу і питається:
— Хто в моїй рукавичці?
А з рукавички жодної відповіді. Янчикові це не дуже сподобалося і він допитується далі:
— Пане Ніхто, ти там?
Мовчанка у рукавичці. Зітхнув хлопчик, що нічого з того не вийшло. Хоч би якийсь снігобородько виліз. А вдома тим часом сталася пригода, бо в Арчиковій рукавичці, як ми уже добре знаємо, замешкав пан Ніхто.
І от що з того вийшло.
6
Як тільки Янчик вибіг у сад, Арчик відчинив дверцята креденсу, де на поличці стояла миска з налущеними горіхами. Бабуся Рузя приготувала їх для торта, який збиралася пекти на Арчикові іменини. "І так для мене ці горіхи, — думав Арчик: — Яка біда, коли я їх з'їм раніше. Не всі горіхи, а тільки свою порцію, певна річ". Що й зробив тут же. Але з'їлося більше чомусь. Щось із половину миски. А тоді Арчик засів ДО своїх автомобілів, щоб повозити пана Ніхта. А що пан Ніхто не хотів вилізти з рукавички, то довелось разом із рукавичкою возити його зверху на машині. Перепробував пан Ніхто і вантажне, і легкове, і спортивне авто, навіть самоскид, що викидав рукавичку на підлогу.
— Ти не потовкся? — запитував Арчик пана Ніхта.
— Не я не потовкся, — відповідав той.
І тут раптом почув Арчик голос бабусі Рузі:
— Ти з'їв горішки, Арчику? Ті для торта?
Хлопчик, звичайно, хотів сказати, що з'їв. Бо що тут злого? Він же з'їв свою порцію, ну, трішки більше. Він відкрив рот, аби сказати "це я з'їв", коли ж вимовляються інші слова:
— Це з'їв пан Ніхто.
Аж Арчикові власні вуха не повірили.
— Чекай, буде тобі пан Ніхто! — розсердилася бабуся. — Я цьому панові Нікому пригадаю горіхи. Буде йому й на горішки.
І бабуся пішла до кухні. Арчик зажурився, що так негарно вийшло. Тепер він брехунець: сам з'їв, а зіпхав на пана Ніхта. Попробую кілька разів уголос повторити "я з'їв горіхи", а тоді піду до бабусі признаватися.