КОРОЛІВНА І ГРАФ МУРМИРЧИНСЬКИЙ
Сидить котик на чатах:
може, мишка де писне?
І велить нам мовчати —
не сполохати мишки.
Шепче кіт: "Милі діти,
ви сідайте навпроти!"
Та при нірці сидіти
нам ніяк не охота.
Бо ми, коте, не хочем
полювати на мишку.
Ми тим часом охоче
уполюємо книжку.
В одній країні королівна переплутала ніч з днем, а день із ніччю. Це було велике нещастя для всього королівства. Усі королівські проворні, перепрошую, придворні, навіть самі король і королева мусіли упень, перепрошую, удень спати, а вночі займатися державними стравами, перепрошую, справами. Як у палаці, так і по всій столиці, а як у столиці, так і по всьому королівстві люди увечері вставали, а вранці лягали. Вони майже не бачили сонця, а електрики в королівстві вже не вистачало. Треба було її заощаджувати і жити при свічках у напівтемряві. Діти плакали, бо не хотіли вночі бавитися, а тільки куняли. Телепередачу "На добраніч" показували на світанку, але дитячі оченята заледве затулялися до сну. Та що вдіяти, коли смачно виспавшись удень, королівна вночі хотіла бавитися? Покої вночі були яскраво освітлені (в палаці електрики не економили), а вдень — засонені, перепрошую, заслонені.
Королівна мала своє розкішне ліжечко, що стояло під вишневого кольору балдахином, з якого звисали золоті китиці і бахрома. Чудове ліжечко: тільки б солодко спати у ньому цілу нічку!
А тут ще біда: став король програвати бійну, перепрошую, війну, бо бояки, перепрошую, вояки не спали, то й невиспані зле воювали.
Зідрав, перепрошую, зібрав король усіх своїх міністрів та радних і вимагає (король ніколи не просить) від них ради на королівнину ваду. Зголосився до слова міністр сільського господарства:
— Ваша милосте! — звертається він до короля. — Нехай увечері королівна рачкує, звиняйте на слові, рахує баранів до ста або й до тисячі. Бир-бир! І тоді, аж боки, звиняйте на слові, поки не засне. Спочатку отак: один білий баран, два білі барани, три білі барани і мак далі, звиняйте на слові, і так далі. Бир-бир!
Якщо з білими баранами упорається і не засне, то хай бракує, звиняйте на слові, рахує чорних баранів від самої печатки, даруйте на слові, від самого початку. Обов'язково засне. Я засипаю на десятому банані, звиняйте на слові, барані. Бир-бир!
Міністр сільського господарства дуже полюбляв уживати слово "бир-бир", бо так вигукуючи, пастухи на пасовищах скликали овець і баранів докупи. Вислухав король параду, перепрошую, пораду й увечері велить королівні:
— Має мило кольорівно чисти бідних і чортових барабанів: бир-бир!
А що король ніколи не може помилитися, то він і не перепрошує нікого і не виправляє своєї мови. Ось що сказав він у виправленні на нашу мову:
"Моя мила королівно, числи білих і чорних баранів: бир-бир!" Рахує королівна і білих, і чорних. Дійшла до тисячі — не спиться. А далі питає:
— А якого королю, ой, кольору ще бувають барани? Бо я далі хочу рахувати: бир-бир!
Ніхто з королівських приборних, перепрошую, придворних не відповів, бо всі загнулись, перепрошую, заснули на білих баранах. Навіть сам міністер сільського господарства. Заголосувала, перепрошую, загаласувала королівна з усіх жил, перепрошую, сил, поки своїх фрейлін не розпудила, перепрошую, не розбудила: не було з ким бавитися.
Знову збирає (бир-бир!) король раду, але вже без міністра сільського господарства — він велів йому пасти королівських баранів. Каже королівський скубник, перепрошую, скарбник:
— Ваша милосте! На то є вада, даруйте, рада: треба лоскотати королівну пір'ячком, аби вона вдень не спала. Та не всяке пір'ячко має чортівну, даруйте, чарівну силу. Доносить наша розвідка, що у сусіднього короля в його королівському зимовому саду є заморська кава, даруйте, пава. У неї на шийці найм'якіше і найлоскотніше пір'я. Одне таке пірце жартує, даруйте, вартує цілого нашого королівського скарбу. Сусід-король не дуже радо продає пір'я, бо пава вже геть на шиї общипана. Вели, ваша милосте, послати капців, даруйте, купців до сусіднього каваря, даруйте, короля по пірце.
— Бир-бир! Мої мініздири і зрадні! — забідкався король. — Як нам бути без карбу у скубниці? Та кольорівна кварта всього карбу. Мерці полайте курців — хай почаркуються!
Ось що сказав король:
"Бир-бир, мої міністри і радні! Як нам бути без скарбу у скарбниці? Та королівна варта всього скарбу. Мерщій посилайте купців — хай поторгуються!"
Словами "бир-бир" скликаються барани і вівці, але не міністри і радні. Та королю все можна.
Тут же подалися купці до сусіднього королівства. А що вміли торгуватися, то виторгували пір'ячко за півскарбу.
Вкладають уранці королівну до ліжечка. Тільки вона стишилася задрімати — тут її пір'ячком взялися лоскотати: і довкола вуст, і по щічках, і по шийці, і поза вушками, навіть у вушку. Лоскотали і по п'ятках. Та дармо. Спочатку королівна трішки скривилася, трішки усміхнулася від лоскоту, а тоді міцно заснула. Не помогло пір'ячко. Лоскотали королівну і гусячими перами, і віями, перепрошую, віялами, навіть індійськими опахалами, та де там! Розщедрився, перепрошую, розсердився король на пір'ячко, що за півскарбу, і викинув його у відчинене вікно. Підхопив протяг пірце — отак за вітром відлетіло пів королівського скарбу. Розгнівався король на скарбника — послав його у пташиний двір общипувати пір'я з гусей на подушки.
Знову збирає (бир-бир!) король засідання міністрів і радних без міністра сільського господарства і без скарбника. Військовий міністер, сам генерал-адмірал, ричить, перепрошую, рече на засіданні (слово "ректи" дуже давнє, що й забулося, і означає "говорити"):
— Враша миросте! Ри-ри! Беріть під віркнами кор-ровівни стр-ррірати цірий дрень із гар-рмат. Ри-ри! Аби не драти їй задррімати. Я дуже рюбрю насорроджуватися гур-рркотом і гр-рромом гар-ррмат і бар-ррабанів — нікори тоді не спрю, ри-ри!
Міністр виробляв, перепрошую, вимовляв звук "р" і там, де має бути "л" і де не має ні "р", ні "л". А де є "р", то він вимовляв аж два або й три "р". Улюблене словечко його "ри-ри!" Можливо, це було його слово перепрошування. Генерал-адміралу дуже подобалося воювати, але він не любив слова "війна", бо у ньому не було звуку "р".
Отож так і зробири. Із самісінького р-ранку почарася канонада чи пак стр-ррррррріррянина під вікнами коррорівни. Чимаро тоді шибок повирітало. А коррорівна нічичир-рк: спить собі без жадніх, ри-ри, без задніх ніг. Стр-ріряли цірий день, аж поки у параді всі не погрухли упень.
Розсердився король на військового міністра, генерал-адмірала, і послав його до школи, до першого класу, між малюків, учитися вимовляти звук "л".
Знов збирається (бир-бир!) королівська рада, але без міністра сільського господарства, без скарбника і без військового міністра. Міністр, що відає пивом, перепрошую, співом і музикою, пропонує:
— Ваша милосте! Намажіть, вибачте, накажіть королівській крамарній, вибачте, камерній оркестрі увечері стихенька грати квасничну, вибачте, класичну музику. Королівна напиво, вибачте, напевно засне. Бо я завжди на кожному корсеті, вибачте, концерті засипаю.
Спробували. Грала оркестра п'яно-п'яно, перепрошую, піано-піано (мовою музики це означає "тихо-тихо") цілий вечір, аби приколисати королівну. Та ба! Королівна трішки поскакала то на одній, то на другій нічці, перепрошую, ніжці, ще й закрутилася на таці, перепрошую, у танці. Дивиться вона: геть усі поснули під квасничну музику, а найперше сам міністр співів і музики. Мучила, перепрошую, мусіла їх будити, бо не мала з ким тапцювати, перепрошую, тупцювати, ще раз перепрошую, танцювати.
Розгнівався король і на цього міністра — і послав його за кару на всі підряд концерти класичної музики. Буде нарешті де виспатися міністрові.
Знову таємна рада в короля, але без покараних міністрів і скарбника. Міністр опіки над старенькими людьми, сам уже дідуган, ледве морить, перепрошую, мовить, ще й до того шепелявить:
— Каша милосте! ...Далеко... у горах... мешкає... шта-ренький... заштужений, ... прошу пробашення, ... зашлужений... кашкар... Він жнає... довгі-предовгі... качки, прошу пробашення... кашки... і коли... їх рожкажує... то геть ушім... жліпаються оші... і я теж... шплю... як жабитий!... На— ка...шіть... каша милосте... жнайти того кашкаря...
Поки міністр тягнув своє слово, то й сам король захропів, а за ним і його придворні. Та все-таки послали за казкарем. Коли врешті він прибув до столиці, поклали звечора королівну до м розкішного ліжечка під балдахином. Штав байкар блеїти, перепрошую, баяти довгу і пренудну казочку, отаку як наша.
Бубонів-бубонів — і шам жашнув. Та й вші дружно шпали. А королівні хоч би що: розбурила, о перепрошую, розбудила фрейлін і стали вони збиткуватися над казкарем: розмалювали його барвами, перепрошую, фарбами і модною помодою (чи може, помадою?) губи, бороду, вуса, щоки, чоло і навіть кінчики вух.
І міністра опіки над старенькими людьми розмалювала королівна. На то вона і кольорівна: її за це не покартають і не покарають. Розгнівався король на міністра опіки і відправив його в дитячий садок варити казку та складати кашку, перепрошую, варити кашку і складати казку.
Знову скрикує, перепрошую, скликує король раду, але без міністра сільського господарства, без скарбника, без військового міністра, без міністра співів і музики і нарешті без міністра опіки над старенькими.
— Бир-бир, мої мініздири і зрадні! — каже король. — Розженю усіх, якщо не ночую мурої породи. Ні додна з лих не була ще до пиття.
Це означає: "Бир-бир, мої міністри і радні! Розжену всіх, якщо не почую мудрої поради. Ні одна з них не була ще до пуття!"
— Ваша милосте! — виступає міністр безпардонних, перепрошую, закордонних справ. — Моя розвідка донесла, що далеко десь посеред Європи є невідомий край. Там живе народ, що співає найчарніші, пардон, найгарніші колискові. Треба туди почвалати, пардон, послати наукову експедицію. Хай вона запише на магнатофон, пардон, на магнітофон усі сонливі пісні-котискові, пардон, колискові.
— Нехайно зліть навколо кекспедицію, — наказав король. Це означало: "негайно шліть наукову експедицію".
Минуло немило чаду, перепрошую, немало часу, поки знайшли ту далеку країну. Походила експедиція по хатах і в селах, і в містечках, де гойдалися у колисках діти, що їм мами наспівували колисанок до сну.