Заклопотана їжачиха кинула хатні справи і ледве встигла схопити за вухо бідового синочка, який і гадки не мав повертатися додому. Він дзиґою крутнувся біля дверей і хотів було у дременути в ліс.
— Попався, шибенику! — промовила з полегшенням їжачиха. Придивившись до сина, вона аж лапками сплеснула: — А який занехаяний! Ти хоч глядівся в Голубе озерце?
Вигляд у малюка й справді був неохайний: мордочка замурзана, голочки позлипалися. Розпашілий від гри, він тільки хекав і підшморгував носом.
— Ану-ну, зараз ми тебе… — суворо приказувала матуся.
Набравши в глиняний черепок води з Голубого озерця, їжачиха дістала брусок суничного
мила і заходилася купати синочка.
Вона обережно терла мочалкою з пахучої соломи спинку, розгладжувала голочки і раз у раз повторювала:
— Он сухий листочок зачепився… Мабуть, із зайцями грався під старою березою? А тут що в тебе? Реп'яшок? Це вже точно — у бур'яні ховався!
Малюк сопів, затуляючись від густої піни.
— А ось, ось… Подумайте лишень! І як тебе відмити від смоли? Знову бігав на соснову галявину дражнити білочок!
Їжачок відсапувався і ухилявся від міцних маминих лапок.
— Ну, от… Тепер любо глянути: голочки гладенькі та м'якенькі, наче хутро в Ховрашка!
– Та я, тітонько, і є Ховрашок! — обтрусився малюк і вибіг із хатки. І вже за порогом гукнув: – А за їжачка не турбуйтесь: його, мабуть, моя мама вимиє…