Добрий витязь жив.
Був хоробрий,
Мудрий, добрий,
Свій народ любив.
А в горах жив змій,
Звався Веремій,
Із печери
До вечері
Ходив на розбій.
Хлопців убивав,
В брав дівчат збирав,
А із діток-
Малоліток
Крівцю випивав.
Пішов плач і страх
По селах, містах —
Гинуть дітки
Малолітки
В змієвих зубах.
На подільську путь
Посли з гір ідуть:
— Рятуй, брате, плем'я наше
Од змійових пут!
Витязь меч підняв,
На коні помчав —
Ясним мечем змію з плечей
Сім голів ізтяв.
Гейби шум ста рік,
Б'є радісний крик:
— Слава витязю навіки,
Славен він навік!
Що на поміч став,
Що народ спасав,
Що тих діток-малоліток
Змієві не дав!