Барвінку трошки й пісню про коня,
Незорані низинки біля ставу,
І чисту воду, й дике гусеня.
Оте, останнє, заднє, що над силу
Летіло, озираючи лани,
Уже не вбереглися од прицілу
Передні, найсильніші табуни.
Ви ж гусеняті не побийте пір'ячко,
А ще й пшінця насипте під крильце,
Бо хто ж до вас додому, на подвір'ячко,
З страшної казки внука принесе?
Щоб наші внуки теж отак сказали
Якогось неприкаяного дня:
— А все-таки ми з вами ще застали
І чисту воду, й дике гусеня.