Послухать прошу те, що я скажу.
Кудлай
Кажи, послухаєм.
Сірко
Як вам відомо,
На завтра рада в Січі. Січовий
Звичай і лад з давніх-давен велить
Щороку нам в сей час спосеред себе
На цілий рік обрати старшину..
Гедзь
Бо й так-таки! Не треба ледацюг!..
Запридух
Дирчи, дирчи!..
Сірко (до Гедзя, потім до всіх)
Стривай, старий, не лізь
Поперед батька в пекло: ще поспіють
Чорти старечу й з тебе шкуру здерти!
Запридух
Еге, й зробити фуркала з кісток,
Та щоб і в пеклі ти дирчав, як тут…
Хай знають козака!..
Гедзь
А щоб ти здох!..
Сірко
Так от, панове, я зібрав сюди
Для того вас, щоби упередити, —
А ви вже скажете про теє іншим —
До ради, звісно, щоб на раду всі
Прийшли уже з готовими думками…
Кудлай
Кажи, послухаєм.
Сірко
Казать не довго.
Я знов своєї: перед товариством
На раді січовій я зваживсь скласти
Клейноди військові й зректися зовсім
Стоять на чолі Війська Низового.
Всі (рух і схвилювання).
Чого ж, чого? Яка тому причина?..
Гедзь
А мати Січ не вулик…
Запридух
Знов дирчиш?..
Сірко
Того, сердитий діду, що безпечно,
Що небезпечно, кошовий Сірко
Не розбирав ніколи, — всім відомо, —
Й коли б та сивую твою чуприну
Шанобою лицарською і честю
Було не вкрито здавна, як щитом,
Я миттю видер би тобі із рота
Облудний твій язик і кинув псам,
Тоді дізнався б ти, що небезпечно
Не з ворогом десь стятись, а в Сірка
Облудним словом кидать необачно.
Запридух
От бач, і додирчавсь…
Крижаний (спокійно й розважливо).
На те він Гедзь, —
Не може не кусать. Але дозволь
Спитать тебе, славетний батьку наш,
Чим прогнівила мати Січ тебе,
Що нагло так зрікаєшся її?
Чи ти слабий, чи інша є причина.
Кудлай
Кажи, послухаєм.
Сірко
О, ні! ще тілом
Я дужий і міцний, як дуб старий
І Січ нічим мене не прогнівила,
Але душа стомилася вкінець
Од крові й сліз, що ллються безустанку,
І прагне відпочинку…
Гедзь
Йди в ченці,
Коли слабкі утори маєш…
Запридух
Цить!
Остобісів уже своїм дирчанням!
Сірко
Куди піду — моя то справа. Я ж
Попередити мусів вас, щоб ви
І знали вже, про що на раді дбати
Перепелиця
(встає і вклоняється всім).
Шановнії батьки! дозвольте слова
Й мені, хоч, як то кажуть, моя справа —
Готового дивитися…
Кудлай
Кажи,
Послухаєм.
Перепелиця
(скромно, але лукаво).
Я розумом малим
Своїм міркую так: коли кому
Спаде на думку щось, і певний він,
Що в тім закон, що в тім і всі пророці,
Що те у голову йому поклав
Сам Бог, то вже того із голови
І келепом не виб'єш, далебі:
На Січі в нас вже лад такий: всяк вільний
Прийти сюди чинить козацьку справу,
Але також всяк вільний звідсіля
Піти собі, коли й куди завгодно.
Не нам, батьки, спинить, та ще кого?
Отамана Сірка, що не коривсь
Душею и тілом зроду ще нікому…
Гедзь
Щось дуже ти закрутисто почав
Учений каламарю, а до чого?
Запридух
Мовчи та диш, готового-бо слухай!
Кудлай
Кажи, послухаєм.
Перепелиця
Але про те
Усім нам треба добре пам'ятати,
Що ані кримський хан, ані султан
Того, що вдіяли на святах ми,
Ніколи нам не подарують…
Всі
Правда,
Що ні, то ні!..
Перепелиця
За яничар своїх,
Що полягли у нас, на Січі, трупом,
Султан в сто крат помститися захоче
І не пізніш, як наш Дніпро-Славута,
Розлившися по луках, понесе
Свої кайдани крижані до моря,
А степ покриється травою.
Отож спитати й хочу: чи гаразд,
Під час тяжкий лишати неньку Січ
Напризволяще?
Всі
Так, авжеж що правда
Гедзь
Он бач, куди крутив він, вражий син!
Перопелиця (сідає).
Я все сказав, мої батьки.
Крижаний
Гаразд,
До речі мовив. Ти кажи, Іване!
Кудлай
Кажи, послухаєм.
Сірко
О так, я згоден
Що не гаразд лишати неньку Січ
В тяжкій, скрутній годині на поталу
Лихому ворогові… так… Але
Хіба Сірком самим так Січ міцна?
Хіба Сірком Іваном слабодухим,
Як каже батько Гедзь, урятувати
Її од ворога? Адже на Січі
Преславних лицарів чимало є,
Й сивочупринних і молодиків,
Знайдеться й голова, що поведе
На герць хоробреє лицарство наще
Не тільки на татар, а і на пекло.
Крижаний
Се знаємо самі, але нема
Для ворога страшніш "урус-шайтана"
Преславного Сірка: саме ім'я
Твоє для ворога страшенна сила.
Сірко (сумно).
О, так! чимало крові випив я!..
Гедзь
Та що се справді! він сказивсь, чи що?
Запридух
Ану-бо не дирчи, а слухай далі!..
Сірко
Нехай і так, але… мені здається,
Та так воно і є, що ворог наш,
Діставши добрую отеє науку,
Тепер накаже й дітям, і онукам
Війню на козаків…
Крижаний
Ти чуєш!
Загоїть рану час, а у душі
Огонь помститись не погасне, ні, —
Потиху жеврітиме він, а потім
Пожежею такою спалахне,
Що й сам Люципер ужахнеться в пеклі.
Сірко
Не може буть того! Така наука,
Яку у нас дістали вороги,
Одіб'є хіть у них вже назавжди
Війною йти на нас. Вони побачать,
Що силою не вдіють нам нічого,
Що краще згодою здобути спокій
І добробут своїй отчизні й людям.
Гедзь
Аякже! дожидай!..
Сірко (не зважаючи).
І нам самим,
Забувши давнєє ворогування,
Подати першим треба руку згоди,
І сим, а не мечем, здобути спокій.
Гедзь
Оце утяв, сто сот чортів тобі
У пельку! Га!.. А нащо ж Січ тоді?
А на якого дідька ми тоді?
Чи хочеш ти, щоби згорнувши руки
Сиділи доти козаки спокійно,
Аж поки жерти нічого вже буде,
Аж поки без штанів і без жупанів
Зостанемось?..
Сірко
От-от! У сім усе —
І віра наша, і отчизна, все,
За що б'ємося і вмираєм. Ні,
Мої панове! вже коли про се
Заговорили ви, то я скажу вам от що:
А працею хіба дістать не краще
Усе, чого потрібно до життя.
Так робить більшість…
Гедзь
Чхать на тую більшисть…
Чи всіх пошити хочеш в гречкосії?
Сірко
А хоч би й так! Чим різати людей,
То краще землю краять плугом.
Гедзь
Чули?
Отсє так так! А щоб ти не діждав!
Була, превражий сину, Січ, — то й буде!
Було преславне Військо Запорозьке, —
То й буде всім на страх во віки й віки!
Як боронили край, то буде так
І далі, поки сонця світ…
Всі
Амінь!
Сірко
Ну, що ж, нехай, на добреє здоров'я!
Але я знов кажу, що жити в згоді
Безмірно краще, й прийде та година
Коли на думку на такую всі
Пристануть, як і я, і на землі,
Сльозами й кров'ю скропленій одвіку
Назавше запанує згода й спокій,
Не буде ворога, а будуть всі
Братами…
Входить Джура.
Що таке?..
Джура
Прибув допіру
З погоні Шевчик: щось сказати має.
Сірко
Се той… цікаво… Клич, нехай увійде.
Джура виходить.
Гедзь
Ото десь хана на слизьке загнали!
Входить Оксана-Шевчик.
Сірко (схоплюється, вражений).
Окса… (Пересилює себе й стає спокійний).
Гедзь
На що перевелося вже
Преславне Військо Низове! Щеня
Якесь, а не козак! Бігме, дівча:
Безвусе, жовтодзюбе…
Шевчик
Слава Йсусу
Насамперед у хату вам! Тепер
Скажу, мій діду, вам: не довгий вус.
Не сивая чуприна Запорожжя
Уславили на весь широкий світ,
Бо не завжди вони в правдивій згоді
З відвагою і розумом живуть.
Сміх.
Гедзь
Ах ти ж, мізерний! Ну, за щастя маєш,
Що я про твій учинок не забув,
А то дізнався б вже, чи володієш
Так спритно й шаблею, як язиком.
Шевчик
Боюсь, що та цікавість недоречна
Не на користь старому вийшла б…
Гедзь (оскаженівши, схоплюється).
Що?!
Ану, ставай же, песький сину! Я
Навчу тебе, старших як поважати!
Виймає шаблю, Шевчик і собі. Стають один проти одного
й починають герць.
Інші
Та що ж се справді?.. Пху!.. здурів старий!
Сірко з напруженою тривогою слідкує, як Шевчик одразу
Спритно одбиває удари старого досвідченого рубаки,
А потім і сам починає наступати на діда. За хвилину
Гедзева шабля летить з дзвоном набік. Шевчик спокійно
засовує свою в піхви и стає знов біля порога.
Гедзь (отетерівши).
А матері твоїй гарбуз печений!
Навік оганьбив лицаря старого!
Всі сміються.
Запридух
Дарма, коли і віку того стільки
Як у кози хвоста! Адже чорти '
У пеклі вже давно часник товчуть,
На тебе сподіваючись…
Гедзь (опритомнівши).
Гаразд,
Гаразд, превражий сину, б'єшся ти.
За се і почоломкатись не гріх…
(Цілує Шевчика).
Але і знов скажу, що схожий ти
На дівчину, бігме! і губи в тебе,
Немов у дівки, — аж пашить од них!
Всі сміються.
Крижаний
А я гадав, що Гедзь старий не знає,
Які уста в дівчат…
Запридух
Він хоче, бач,
Щоб од усіх, як і від нього, Гедзя,
Одгонило холодним стервом…
Гедзь
Пху!
Бодай ти здох! не дасть і слова мовить!..
Сірко (не дивлячись на Шевчика).
Кажи, які звістки привіз ти нам.
Кудлай
Кажи, послухаєм.
Шевчик (вклонившись).
Мене прислав
Курінний наш отаман розказать
Твоїй вельможній мосці й старшині
Про те, про що дізнавсь од язика.
Довідавшись про долю яничар,
Одразу кримський хан завмер від жаху,
Але, опам ятавшись, так озливсь
Що впав навколішки й заприсягнувсь
І Магометом і Аллахом щиро,
Що до весни збере таку орду,
Якої світ не бачив ще ніколи…
Гедзь
А що, Іване? ухопив?..