Дочка прокурора

Драма на три дії

ДІЮТЬ

Нил Микитович Ч у й к о — прокурор.

КіраКсірлівна — його дружина.

Л і л я — їхня дочка, учениця 10-го класу.

Леокадія Л ь в і в н а — мати Кіри Карлівии.

Пахом Микит ович — брат Чуйка.

Степанида — хатня робітниця.

Марта Матвіївна Бондар — лікарка.

Роман — її син, учень 10-го класу.

Опанас А п о л л о н о в и ч Гер — спортсмен.

Галина А р к а д і ї в н а — вчителька.

Віктор, Октябрина, Марат — комсомольці, учні 10-го класу.

Ганна Іванівна — суддя.

1-й н а р. засідатель.

2-й нар. засідатель.

Олімпіада Павлівна — секретарка суду.

Михайло Михайлович — адвокат.

Прокурор.

Міліціонер.

Стрілець.

Дія відбувається протягом доби у великому місті на Україні за нашого часу.

ДІЯ ПЕРША

Їдальня в квартирі Чуйка. Середній достаток. Потерта мебля. Накрив ти 8 до обіду стіл. Над столом запалена лампа під абажуром. Л і ля, юна дівчина, сидячи коло піаніно, нервово грає канони. Леокадія Л ь в і в н а, статечна бабуся, устромивши голову в напіводчинений буфет, порається там, напихає рот їжею. Кіра К а р л і в н а, красива дама південного типу, дивиться в люстерко. Пахом Микитович, у військовій гімнастьорці без погонів, сидить, примостивши зошита —на валок дивана, щось записує, іноді користується логарифмічною лінійкою. Стспанида порається коло столу, виходить і знов повертається до кімнати. Довго дзвонить телефон на столику біля буфета.

Л і ля (підвівшися од піаніно, йде до телефону). Слухаю. Мі. Не дружина прокурора. Хіба не однаково? Дочка прокурора! (Рвучко кладе телефонну трубку.)

Кіра К а р л і в н а. Ліля! Могла б хоч запитати хто!

Ліля. Не цікавлюсь твоїми абонентами, мамо. Мені свої справи аби впорати!

К і р а К а р л і в н а. Де ти виховувалась?

Ліля. Під твоєю високою опікою.

С т с и а н и д а (входить). Підігріваєш та й підігріваєш. Не обід виходить, а вечеря, прости господи...

Л е о к а д і я Львівна (похопилася сісти до піаніно). Не люблю, коли прислуга розтуляє рота, Стєпанидо! Час би вже знати своє місце! (Хвацько молотить по клавішах.)

Кіра К а р л і в на. , Тихіше! Ви неможливі, мамо! Леокадія Львівна. Я вже тридцять п'ять років твоя мама!

Кіра К а р л і в на. Ну й галасуйте! Мій вік тут ні до чого!

Леокадія Львівна. Так, так. Дуже до чого, коли чоловік не поспішає до твоїх обіймів! Через це участь прокурора в судовому засіданні обов'язкова й супроводиться голодуванням його рідних... (Підходить до столу, стоячи, їсть.) Ми, слава богу, не підсудні... і не прагнемо стати ними...

Кіра К а р л і в и а. Ні на що не схоже — отак запізнюватись!

Пахом Микитович (підвів голову од зошита, він трохи заїкається). Нащо нервувати, Нил Микитович зараз прийде з суду...

Кіра Карлівна (зловтішно). Ага! Самі почали нервувати! Глядіть, щоб вас знову не скрутило! На мене звернете... Свідок бог, що я навіть не дивлюсь у ваш бік!

Ліля. Мамо, це жорстоко! Лікарі заборонили нагадувати дяді Пахому про його припадки! Він не мусить наєіть думати про них!

Пахом.Микитович. І н-не— д-думаю, Л-ліля!

К і р а К а р л і в н а, У своєму домі я хазяйка!

Пахом Микитович. Найважче, Лілю,— триматися!.. Ще рік лишився до закінчення інституту...

Леокадія Львівна. Усе горілка-матінка! Фронтова...

Ліля. Не горілка, а контузія! Дядя Паша не п'є! Па х о м М и к и т о в и ч. Не марнуй слів. Лілю... Леокадія Львівна. Ах, для мене й слів шкода? Пахом Микитович. Ви не так зрозуміли...

Леокадія Л ь в і в н а. Прекрасно зрозуміла, молодий чоловіче.

Дзвоник лунає з передпокою. Ліля забігала по кімнаті.

К і р а К а р л і в н а. Лілю, зустрічай батька!

Ліля. Виросла із сентиментального віку, мамо. (Сідає до піаніно, грає "Сентиментальний вальс".)

Кіра Карлівна. Що мені з тобою робити?

Леокадія Львівна. Жахливе виховання! (Сідає перша до столу.)

Степан и да. Зараз, зараз. Сама відчиню! (Виходить,)

Пахом Микитович. От бачите, все гаразд. Нил Микитович уже прийшов. Прокурор любить, щоб до його приходу дружна родина була на місці. Давайте сідати до столу.,.

Кіра Карлівна. Нема чого виправдовувати! Спізнився на обід!

Леокадія Львівна. У мене геть апетит пропав.

Входить Пил Микитович, витирає, йдучи, руки. За ним Степани д а несе суп.

Нил Микитович. Встати, суп іде!

Кіра Карлівна. Скільки можна чекати?

Леокадія Львівна. Не грай, Ліля!

Ліля. Добре. (Заграла голосніше.)

Нил Микитович. Привіт, Лілічко, я з тобою сьо-годні ще не бачився...

Ліля (встає). Драстуй, тату. Як справи?

Нил Микитович. Прошуч пробачити, дорога роди-" но, за вимушену затримку: хотів був уже дзвонити й просити обідати без мене... Семеро одного, як то кажуть...

Леокадія Львівна. Нам не важко й почекати... Хіба ми які несвідомі? Ви ж нас годуєте, Нил Микитович...

Пахом Микитович (наливає з графина братові й бабці).* Без господаря горілка нікому в рот не піде!

Нил Микитович. А собі й ні, га? Не налив? (П'є.)

Пахом Микитович. Кінчилися мої веселощі!

Степанида. Лілічко, сідай... Насипала супу...

Нил Микитович. Будьмо здорові! Надворі розпогодилось — розкішно.

Ліля (сідає, бере бабину чарку, нюхає, ставить на місце). Цікаву слухали справу, тату?

Нил Микитович (їсть). Як тобі сказати, дочко.., І цікаву, й рідкісну... Цілий день копалися усім складом суду в найделікатніших питаннях людської істоти — в пи* таннях душі... Не так багато у нас лишилося родимих плям чужого світу, проте ще лишилися плями... Ще доводиться ними займатися, на превеликий жаль.,,

Л і л я. Он воно що! Ти певний, що то плями?

Нил Микитович. Уяви собі — хлопець... Пречудовий хлопець!

Л і л я. Як же він сидить на лаві підсудних? Коли чудовий — треба звільнити, мені здається?

Пахом Микитович. Лілю, ти хіба знаєш його? Н-иле, хоч би вдома відпочив од судових розмов!

Л і л я. Не заважайте татові!.

Нил Микитович (їсть). Чудовий хлопець. Син військового. Батько загинув на фронті. У матері друга сім'я. Вітчим не прийняв хлопчика. Сип живе тут, у тітки, мати — в сусідній області. Учився, дійшов до десятого класу, потрапив у біду...

Пах ом Микитович. Украв у тітки облігації?

Л і л я. Не лізьте з дурницями, дядю Пашо! Вас ніхто не питає!

Нил Микитович. Лілю! Дядя Паша старший за тебе!

Л і л я. Нехай не вигадує зайвого! Пахом Микитович. Гаразд, мовчу.

Входить Степанида.

Нил Микитович (їсть). Отож. Хлопчик гарячий, гонористий. Добре вчився. І — на тобі! Карний злочин. Спіймано на крадіжці... _

Леокадія Львівна (п'є чарку). Боже мій! Теперішні діти на все здатні!

Степанида. Діти як діти. Де гірші, де кращі...

Нил Микитович. Вірно, Степанидо! (їсть.) Так-от. Справа начебто й проста. Але на суді виплили деякі подробиці. Відчувається, що хлопець приховує істотні моменти. Заляканий зграєю, як то кажуть, до нікуди. Заперечує наявність співучасників, керівництва, А ми, певна річ, не віримо! Йде боротьба...

Л і л я. Зрозуміло. Хлопчик хоче врятуватися, а ви йому копаєте яму?!

Нил Микитович. Помиляєшся, Лілю. Маємо намір юнака витягти...

Л і л я (нервово). Із чого? З життя?

Нил Микитович. Перш за все — із злодійської компанії!

Пахом Микитович. Слово честі, не можу вже Слухати продовження судового засідання вдома!

Нил Микитович. Ти що — погано себе почуваєш? Припинили розмови! Чи не краще одразу лягти, Пашо? Якась неприємність?

Пахом Микитович. Важкий день у мене сьогодні в інституті... Насилу досидів до кінця. У розвідці так не хвилювався... Напевно, це реакція... Піду ляжу... Вибачайте, будь ласка... (Устає-з-за столу.)

Л і л я. Я допоможу вам, дядю Пашо! (Підтримуючи Пахома Микитовича, виходить.)

Нил Микитович (навздогін). Поклади його в кабінеті, там ніхто не потурбує!

Кіра Карлівна (по паузі). Я вся змучилася з ним!

Нил Микитович. Останній час він почував себе добре.

Кіра Карлівна. Не уявляю, що могло розхвилювати! Вже ми так його доглядаємо! Як у найкращому санаторії...

Л іл я (повертається до їдальні). Ти б, мамо, помовчала! Теж мені санаторій!

Леокадія Львівна. Такий, вибачте, студент тільки псує апетит порядним людям!

Кіра Карлівна. Не втручайтеся в нашу розмову, мамо!

Леокадія Львівна. Ти мене навіть ображаєш, Кіро! Чому це я повинна мовчати й терпіти?! Л і л я. Може, вас теж терплять.

Леокадія Львівна. Це невиховане дівчисько доведе мене до апоплексичного удару!

Л і л я. Скоріше ви з мамою дядю Пашу доведете! Варто тобі, тату, піти на хвилинку, як вони його з двох боків... Як оси...

Кіра Карлівна. Лілько! Що ти вигадуєш?!

Леокадія Львівна. Яв евакуації більше страждала, ніж він на своєму давно минулому фронті!

Кіра Карлівна. Мамо! Тільки вас і чути! Як не розумієте, що язиката стара жінка — явище незносне!..

Леокадія Львівна. Сама ти стара! Я молодша за тебе!

7Нил Микитович (намагаючись розрядити атмосферу). Чи не здається вам, громадяни, що дебати сторін загрожують загостритися й вимагати закритого засідання?

Леокадія Львівна. Вам добре жартувати, а у мене серце розривається на шматочки! Віддати Кірочці життя, молодість, здоров'я, і така подяка: язиката стара жінка!..

Кіра Карлівна. Не канючте, мамо!

Л с о к а д і я Л ь в і в н а. Коли я замовкну навіки, в тобі озветься совість, яка спить сьогодні мертвим сном...

0 боже правий, дай мені терпіння... (Устає з-за столу.) У цьому домі шматок до горлянки не лізе!

Входить Степа нид а.

Степанида. Сьогодні без добавки йдете, Леокадіе Львівпо?

Л ё о к а д і я Л ь в і в и а. Попрошу не робити дурних зауважень, Степаиидо! (Велично виходить з кімнати.)

Нил Микитович. Це твоя справа, Кірочко, ти — дочка... Але пожалій стару жінку... Сама колись доживеш...

К і р а К а р л і в н а. Немає сили терпіти...

Л і л я. Вона як бомба уповільненої дії!

Нил Микитович. Сьогоднішній мій обвинувачений

1 за таку бабусю дякував би...

Л і л я. І на чому ви кінчили, тату? Вирок був? Нил Микитович. Завтра. Л і л я. Він під вартою? Нил Микитович.— Так.

Дзвонить телефон.

Степанида (біля телефону). Галл о. Слухаю. Ні, це Степанида. Хазяйку? Зараз вони підійдуть до телефону.

К і р а К а р л і в н а (бере трубку). Алло! Хто це? Знайомий? Ні, я вас не пізнаю... Що? Навіть не здогадуюсь...

Л і л я. Клади трубку! Знову з тебе глузують!

К і р а К а р л і в и а. Ні,— я не можу пізнати... Так, телефон змінює голос...

Л і л я. Мамо, не будь смішна!

К і р а К а р л і в н а. Не мороч голови! (В трубку.) Це я дочці кажу...

-Нил М и к и т о в и ч.