При зустрічі їхніх поглядів він здригається.
Чужинець, розгублено підіймаючись: Ви?..
Женев'єв, посміхаючись: Яка приємна несподіванка! Боже мій! Це неймовірно! Я можу…
Чужинець, запрошуючи за свій столик: Так-так, звичайно.
Женев'єв, сідаючи: Як дивно, правда?
Чужинець: Так, дивно.
Женев'єв: А я вас згадувала майже щодня… Хоча ми з вами навіть не знайомі…
Чужинець ствердно киває.
Женев'єв: Пам'ятаєте, де ми з вами бачилися?
Чужинець: Я прошу вибачення за свою французьку…
Женев'єв: То ви – іноземець?
Чужинець: Так.
Женев'єв: Боже, як цікаво! І вам важко говорити французькою?
Чужинець: Так… Важко.
Женев'єв: Тоді говорити буду я. А ви будете підтримувати розмову, гаразд?
Чужинець, посміхаючись: Гаразд… Буду підтримувати…
Женев'єв говорить виразно і не кваплячись, так, як розмовляють з тими, хто погано чує: Ми з вами бачились тиждень тому. В автобусі. Пригадуєте?
Чужинець: Так… В автобусі…
Женев'єв: Автобус був майже порожній. Я сиділа ліворуч біля вікна, а ви – праворуч. Я довго потім не могла забути ваш погляд… (Замовкає). Коли ви вийшли, то підняли капелюха на прощання.
Чужинець усміхається.
Женев'єв. А я вам помахала ручкою.
Чужинець: Так, це було мило… Дуже мило.
Женев'єв: Коли ви пішли, мені чомусь стало так сумно…
Чужинець: Мені – також… Сумно…
Женев'єв: Справді? До речі, як вас звати? Ми ж навіть не познайомилися…
Чужинець підхоплюється: О, пардон! Я —— Альберт. (Цілує ручку Женев'єв).
Женев'єв: А мене звати Женев'єв. Женев'єв Гожар. Бачите он той білий палац на пагорбі? (Показує рукою у вікно).
Чужинець. Так.
Женев'єв: То я тепер мешкаю там. Це наша літня резиденція. Мій татусь – заядлий рибалка. А Ла-Крез – ідеальне місце для риболовлі. Така тиха і спокійна річка. Він навіть спорудив рибальський будиночок на самому березі. А де мешкаєте ви?
Чужинець: В Гаржілесі.
Женев'єв: О, то ви, мабуть, художник? Там же ж ціла художня колонія в замку!
Чужинець: Так… Художник…
Женев'єв: Боже, як цікаво! Я там кілька разів була. Це ж зовсім недалеко від нас. Хвилин двадцять пішки.
Чужинець: Так… Пішки.
Женев'єв: А ви знаєте, що Гаржілес називають найгарнішим селом Франції?
Чужинець, добираючи слова: Так, знаю. Тому я… тут.
Женев'єв: Мені чомусь здається, що ви знаєте по-французьки. Просто вам приємніше, коли говорю я. (Сміється).
Чужинець: Одну хвильку! (Розкриває словник і щось в ньому шукає. Нарешті підіймає голову). Женев'єв – ви чарівна!
Женев'єв, червоніючи: О, я бачу, ви вмієте ладити з жінками!
Чужинець, заглядаючи у словник, повільно: Шкода, що я… не вміти говорити… французька. Хочеться …багато розповісти …вам.
Женев'єв: Справді?
Чужинець: Я хочу вас малювати…
Женев'єв, задумавшись: Гм… Ви мене малюватимете, а я вас буду навчати французької. Це буде вашим гонораром за портрет. Гаразд?
Чужинець: Гаразд… Дуже гаразд.
Женев'єв: Який ви смішний! (Сміється). І коли ми почнемо?
Чужинець, добираючи слова: Вчора… Ні… Завтра. О!
Женев'єв, сміючись: Ого, який ви прудкий!.. Добре, завтра я вас чекатиму вдома о другій. Вам підходить?
Альберт: Так… Підходить.
Женев'єв: Тільки не переплутайте зі вчора! (Сміється)
Альберт: Ви – чарівна!
Женев'єв: До завтра, кумедний чужинцю!
Альберт: До завтра, Женев'єв!
КАРТИНА ДРУГА
Берег річки посеред мальовничої природи. З'являються Альберт і Женев'єв. Обидва у прогулянкових костюмах. Він несе мольберт. На плечі у нього скринька з фарбами.
Женев'єв: Дивіться, Альберте, яке чудове місце! Гляньте на Ла-Крез! Вона звідси неймовірно розкішна! (Показує рукою в глядацький зал).
Альберт, придивляючись: Справді! Я ходжу вже тут три місяці, а ніколи цього куточка не помічав! А як вам ці білі скелі навпроти? Уявляєте, як вони гратимуть на полотні посеред темної води?
Женев'єв, простягуючи долоню: Ну що ж, частину виручених грошей за пейзаж – вашому провіднику.
Альберт, сміючись: Хоч усі, мила Женев'єв!
Розкладає мольберт і готується до малювання.
Женев'єв сідає на траву.
Альберт: Учора при місяці я бачив трьох сарн, які прямували до потічка. Мені здалося, що я – у раю… Після Парижа тут все набагато барвистіше, настільки внутрішньо багате, що мені часом здається, ніби це все Господь створив для…
Женев'єв: Для кохання?! Тобто я хотіла сказати —— для малювання?
Альберт, не чуючи: Ніби Господь це створив для мене…
Женев'єв розчаровано: Справді?.. Гм… Милий Альберте, мушу вам зробити комплімент.
Альберт, почавши малювати: Ого! І який?
Женев'єв: Ви неймовірно талановитий… Учень.
Альберт, зупинившись: Гм… Це ви про що?
Женев'єв: Про вашу французьку. Здається, це ваша четверта мова?
Альберт, усміхаючись: Шоста.
Женев'єв: І чому Бог дав одній людині стільки талантів?
Альберт: Не перебільшуйте, Женев'єв! З такою милою учителькою можна опанувати навіть вищу математику.
Женев'єв: Вашим портретом захоплюються усі наші гості. Тільки й чути від них: "О, Женев'єв! Хто вас так розкішно намалював?!". А Анрі Жаме сказав, що давно не бачив такого вдалого портрета. А він знає, що каже.
Альберт: Я тільки передав вашу вроду. Повірте, що оригінал набагато довершеніший.
Женев'єв, червоніючи: Хіба?.. (Дивиться на себе у воду). А можна вас про щось запитати?
Альберт: Звичайно, мила Женев'єв.
Женев'єв: А ви маєте… Друзів?
Альберт: Ясна річ! І знаєте, хто мої найкращі друзі?
Женев'єв: Хто? Художники?
Альберт: Ні, водяні павуки.
Женев'єв підхоплюється, озираючись: Павуки?!
Альберт: Ага.
Женев'єв: А що – кращі створіння вам у житті не траплялися?
Альберт: А ви коли-небудь бачили, як павучки граціозно веслують по воді? Дивіться, Женев'єв! (ловить щось рукою у траві). Коник-стрибунець приніс нам важливу звістку. (Показує кулак із затисненою всередині комахою). Ану розкажи нам, братику, що тебе привело до нас? (Прикладає кулак до вуха).
Женев'єв: Як можна бути таким дитячим! Ви якийсь дивний, Альберте! Я ще таких не зустрічала. (Звішує ноги зі сцени).
Альберт, випускаючи коника: Не застудіться Женев'єв! Річка в таку пору оманлива.
Женев'єв: Та що ви, мій переживальнику! Вода така тепла-тепла!.. (Махає ногами). То що вам розповів ваш зелений приятель?
Альберт: Він попросився додому. У нього сварлива дружина і дев'ятеро маленьких діток, які хочуть постійно їсти.
Женев'єв: Ех, важко бути коником... Ліпше вже водяним павуком. (Щось ловить у воді) Утік…Краще розкажіть мені про своє мистецтво. Для чого ви малюєте? Що хочете сказати своїми картинами?
Альберт зупиняється: Я хочу малим сказати багато.
Женев'єв: Це кажуть усі.
Альберт: Ні, всі ці сучасні течії плутають простоту, проціджену крізь знання, з примітивністю, яка базується на незнанні.
Женев'єв: Оце так пояснили!
Альберт: Серед тисяч художників, які живуть у Парижі, навряд чи знайдеться кілька великих. Я повністю розчарувався.
Женев'єв: У Парижі?
Альберт: Ні, в своїй епосі… Ми зайшли в тупик.
Женев'єв: Дуже оптимістично… І чому ви тоді малюєте?
Альберт: Просто я люблю кольори. Я живу сонячними променями. Мені здається, що ми повинні вчитися не у великих майстрів, а від квітів, метеликів, пташок. Не розумію тих, хто малює печаль. Адже в житті й без того вистачає смутку. Вже той факт, що кожен із нас коли-небудь помре, робить наше існування трагічним. Тому не потрібно творити сум ще й у мистецтві. Адже сонцю однаково: світить вона на мерця чи на гарну квітку. Треба усміхатися, споглядаючи і радість, і смуток.
Женев'єв корчить радісну гримасу: Щось я не помітила у вас занадто великої радості…
Альберт: Це внутрішній спокій, мила Женевєв. Гармонія із собою і довколишнім світом. Одного разу мені довелося летіти літаком у дощ. Пілот скерував літак вище —— і дощу начебто й не бувало. Так само і я: намагаюся обійти все те, що може зробити життя сумним. Тому й не люблю трагедій у мистецтві.
Женев'єв: Але радість належить секунді, а страждання – вічності.
Альберт: Так. Тому й визнаю, що трагічне є найглибшим виразом людської душі.
Женев'єв, щось записуючи: Ви часто суперечите самому собі. Стверджуєте істину і водночас доводите протилежне.
Альберт: А життя і є суцільною суперечністю. Не треба надавати цьому значення, Женев'єв. Адже все, що довкола нас – усього-на всього сон. Позичений короткий сон, який ми проживаємо.
Женев'єв: Ви – дивак, Альберте! (Зітхнувши). Хоча мушу зізнатися, що доволі милий.
Підіймається, щоби подивитися картину.
Женев'єв: О, ви вже так багато намалювали? Ви дуже швидко малюєте!
Альберт: Так, я можу написати портрет за дві години.
Женев'єв: А мене малювали кілька днів! Невже я така… складна?
Альберт: Та ні! Я хотів максимально розтягнути насолоду від споглядання вашого милого личка.
Женев'єв: Як ви умієте догоджати жінкам… Цікаво, скільки їх у вас було?..
Альберт, посміхаючись: О, мила Женев'єв! Життя художника немислиме без муз!..
Женев'єв: Тоді чому ж ви досі неодружені?
Альберт: Важко сказати… Мабуть, ще не знайшлася та, чари якої були би сильнішими для мене за чари мистецтва.
Женев'єв: Це жорстоко, аби такий вродливий, елегантний, розумний і талановитий чоловік дістався... якомусь мистецтву! (Сідає на повалене дерево, підперши щоку рукою). А як же діти?
Альберт: Мила Женев'єв, я ж не казав, що проти одруження. Просто ще не знайшлася та…
Женев'єв: Яка би вас… Гм-гм... . (Посміхається). Ой, як я забула! (Витягає із сумочки книжечку). Тут ваш словничок. Я зробила йому маленький… ремонт. Залатала обкладинку, підклеїла сторінки і ще дещо… домалювала. Не хочете глянути?
Альберт, заклопотано дивлячись на полотно: Пізніше, Женев'єв. Коли ми в нашому маленькому бістро будемо пити шері-бренді.
Женев'єв, насупившись: Здається, я застудилася. Тому на шері-бренді сьогодні не розраховуйте. Вода все-таки була зимною.
Альберт підходить до неї, усміхаючись: Гаразд, показуйте ваші малюнки у моєму безцінному словнику.
Бере словник. Гортає.
Альберт: Але тут якесь послання. (Читає вголос). "Ла-Крез тече тихо і вільно. Але мені чомусь сумно. Чи буде ще нам так гарно разом? Чи доля нас розкидає по різних кутках світу? Я би хотіла, щоби все залишалося так, як тепер".
Женевєв шморгає.
Альберт: О, Женев'єв! (Обіймає її). Тепер цей словник буде мені удвічі дорожчим. Але я ще не закінчив…(Повертається до мольберту. Малює).
Женев'єв розчаровано сідає.
Альберт заклопотано: А коли ви встигли це написати? Я навіть не помітив…
Женев'єв: Дивовижно, але ви коли малюєте, то наче перестаєте бути людиною.
Альберт вражений зупиняється.