— Яка ти гарна й показна!
Яка ти пишна та розкішна
І несказанно чарівна!
А ми живем — непишноцвітні,
Звичайні, скромні, непримітні,
Тому і заздримо усі
Твоїй пишноті і красі.
— Не треба заздрити, —
троянда
Схилила голову набік. –
Недобра доля, неласкава
Мені дала короткий вік.
А ви живіть собі щасливі
Та долі дякуйте за те,
Що непримітні, некрикливі
На світі довго живете.
Ой, неправа троянда в цьому.
Вона міркує, як дитя:
Як непотрібні ми нікому,
Навіщо довге нам життя?