Федір (грізно). Але замовкни поки що, будеш балакати опісля!
Надежда. Ні, не замовкну... Ви правитимете якусь нісенітницю, якусь дурницю, а я мушу все те слухати — задля чого?
Прохор. Надеждо! Не нарушай порадків в тишині. Надежда. Що ви мені торочите, чого й самі не тямите? Прохор. Як, я не тямлю, я?
Надежда. Що азбуку до букви "ц" вивчили та вже... Прохор (кава і морга па неї). Ц-с! Не треба! Надеждо, мовчи!
Федір (шука щось у кишені і нарешті вийма записну книжку). Осьдечки. Ось що я знайшов... Паламарів син як прочитав мені, що тут написано... Слухайте! Господин писар, читайте! Панове!
Писар. Любопитно! (Бере книжку.)
Надежда (побачила). Моя записна книжечка? Віддайте мені її зараз!
Федір. Ага, віддайте? Не віддавайте!
Писар. Не, атанде, мадам! (Вийма очки.)
Надежда. Мого сміють мені не віддавати?
Писар. Позвольте, прочитаєм і поступим по обстоятельствам... Одно скло чимсь замазане. (Плює на окуляри і ви-тира.)
Прохор. Надеждо!.. Пожалуста, нехай буде порадок... і буде благополучно все...
Писар (надів окуляри, чита).
"Світи-світи, місяцю, і ви, ясні зірниці, Нема милого — не веселі вечорниці!.."
Федір. До чого воно оце йде, га?
Федір. Так задля чого ж воно списано?
Надежда. Задля того, задля чого мені треба.
Федір (зло регоче). Тобі? Ні, скажи і нам, задля чого.
Надежда. Не зрозумієте ви, дядьку! Це той глек, у котрий ваша голова не влізе. Годі каламуть заводити, наша хата до того не звикла... Віддайте книжку...
Федір регоче.
Писар (чита).
"Котилися вози з гори та в долині стали".
(Говорить.) В старовину сам співав оную, под гитару. (Чита далі). "Сокіл з орлом купалися..." (Говорить.) Нехай собі купаються, когда їм жарко.
Надежда. Це прямо якесь знущаннє, якесь насиліє!
Писар (чита). "Коли у кого зуби заболять".
Федір. Слухайте, слухайте, панове!..
Писар (до Федора). А ви не мішайте! (Чита.) "Коли у кого зуби заболять, то треба на молодику вийти з хати уночі, стати на причільнім вуглі і тричі промовити: "Іди собі, болячко-зубачко, на очерета та на сухі болота, тут тобі не жити, жовтої кості не сушити, щирого серця не крушити, червоної крові не пити... од молитвенної, рожденної, хрещеної, сподіваної, причащеної..." Сказать імня болячого, потім сплюнуть на лівий бік. Так треба промовляти три вечерніх зорі, три північних і три світових, а як не поможе..."
Федір. Нуте, панове громадяне, я вас питаю, що це воно означа?
1-й із народу. Лікарствіє.
2-й із народу. Сказать би, средствіє. . 3-й із народу. Шепотіннє.
Писар (чита). "Як кого вкусе гадюка..."
Надежда (з ляком). Боже мій! Що це таке?
Молодиця. Я бачила в неї хвостика своїми очима, такий як у зінського щеняти!..
Гаврило. І справді, роздягнемо?
1-й із народу. Та, мабуть, прийдеться.
2-й із народу. Таке діло, що коли треба, то треба...
Логвин (убік). У мене кров почина закипати!..
Федір. Беріть її!
Народ загомонів.
Надежда (з криком). Як ви смієте? (Біжить до батька). Андрій. Схаменіться, люде добрі! Чи ви сп'яну, чи подуріли?
Логвин (схопив сокиру з-під лави). У мене ось сокира в руці!.. Моя голова пропаде, але доки трьох-чотирьох не роз-міжжу ваших — не підступите до Надежди!..
Федір. Ах ти ж блазень, байстрюк! Схопіть його.
Логвин (криком). Не руштесь з місця! Дядьку Хведоре! Кому-кому, а вам не животіти!.. Підходьте перший.
Прохор. Логвине, я тобі велю невкоснительно!..
Логвин. А я вас не слухаю!..
ЯВА З
Ті ж і панна Ольга.
Ольга. Здрастуйте.
Всі загомоніли: "ПаннаІ" — і відступаються.
Що це за гості у тебе, Надю? (Здоровісаеться з нею.) Надежда (тремтить і плаче). Сам Бог вас приніс! Захистіть мене від оцих звірів!.. Мене осоромити хочуть!.. Ольга (з жахом). За віщо? Андрій. А от спитайте у них.
Федір. Вона відьма!.. Я книжку таку знайшов, по котрій вона відьмувала!..
Писар (подає книжку). При сьом імєю честь почтітель-нєйше представіть!
Ольга (роздивляється книжку). Записна книжка, котру я подарувала Надежді?..
Народ. Як?.. Що таке?..
Ольга. Я прохала Надежду списувати сюди усякі пісні, котрі почує від людей, найпаче від старих: казки усякі, прислів'я, ворожбу... ї ця робота чуть їй не причинила лиха? Ах, ви ж дикий народ!.. (Сміється.)
Писар. Точно, сторона дикая, монгольськая!.. І как мнє з ними дальше бить?
Ольга. Горілки побільше пить!
Писар. Точно, единственное утішеніє в горесті напрасной!
Ольга. ї соцький тут, начальник?
Прохор. Так точно!.. Как єжели которе скородвижиме превзошествіє...
Ольга. І бляха на грудях блистить, а в голові свистить? С о л о х а (тихо). А що, казала я тобі? Прохор. А, не... безкопой мене!
Ольга. Боже-Боже! Коли ти здіймеш полуду з очей цього темного люду? Це, Хведоре, все з твого приводу?.. Оглянься ти на себе: чим ти був і чим став? Де твої достатки, де твоя худоба?.. Все в шиньку! І все те скоїлося через твоє ледарство та через заздрість. Замість праці ти баглаї годував та завидував всім, всіх ганьбив і пестив дурну думку: чи не можна б до своїх рук прибрати все те, що другі гіркою та невсипучою працею здобувають?.. А жінку свою до чого ти довів щоденною бійкою?.. І очей не ховаєш? І цей звір чоловіком зветься? Але годі, не хочу більш докоряти тебе: ні користі з того, ні толку не буде!.. Я з.то-бою і раніш розмовляла про це, нарешті ж переконалася, що ти з тих, котрим хоч кіл на голові теши!.. А от краще я поділюся моєю новиною з тими, котрі ще не пішли по Хведоровій стелщі.
Я вихлопотала у начальства розрішеніє одкрить в нашій слободі школу.
Дехто. Та невже? Це ловко! От тобі й на!..
Ольга. От як ваші діти вчитимуться грамоти та потроху навчатимуться розуміти та змізковувати те, що коїться навкруги їх, то і життє їхнє піде іншим шляхом і іншим напрямком; і інші виробляться межи людьми відносини і погляди на все...
1-й із народу. А по скільки ж прийдеться платити з душі на школу?
2-й із народу. Це нова халепа!
3-й із народу. Еге, хоч здихай!
Ольга. Платить не будете, я одкрию школу на свій кошт.
1-й із народу (весело). Ага!.. Ну, це інша річ,
2-й із народу (сміючись). Як не платить, так...
3-й із народу. У мене троє хлопчаків, нехай всі вчаться! Коли вже вчить, то всіх вчить, он я який!..
Федір. У мене дітей малих нема, то мені школа без надобності!..
ЯВА 4
Ті ж і Д е м и д.
Демид. Тату! Ідіть давайте розпорадок, ви ж либонь батько. Вже й господин урадник пожалували.
Прохор. Невже?.. Якщо той... Бо де начальство, там і я. (Пішов, за ним Солоха.)
Демид. Василина побігла до криниці, принесла води холодної, як лід, я намочив голову, і полегшало.
Федір. Невже прибула вода?
Демид. Каже, прибула!..
Федір. А що, миряне, чуєте?.. Як притисли відьму, і вода зараз прибула!..
Ольга. Нещасний ти чоловік, Хведоре, дикий-дикий!
Федір (виходе, регочу чи). Не знаю, хто з нас дикий.
Писар. Страна татарськая, монгольськая. Как при таких розанафемських обстоятельствах не пить? (Пішов.)
Андрій. Отака, як бачите, несподівана напасть!..
Надежда. Я ледве можу зрозуміти, що це вчинилось...
Логвин. Коли б панна не з'явилися, то без душогубства не обійшлось би!
Андрій. Ідіть люде добрі, з Богом, частувати я вас не буду.
Дехто. Не кожен, може, ласий до частування... Андрій. Та й на балачку не сподівайтесь. А як хочете, то сідайте.
1-й із народу. Та мене кликано на весіллє... (Пішов.)
2-й із народу. Там десь жінка. (Пішов.)
3-й із народу. Там, звісно, веселіш... (Пішов,)
Ольга (сіда). Ну, Надю, тижнів через два повезу я тебе в город, на екзамен; після того даси в городській школі пробний урок, вернемось в село, і, Господи, благослови працювати на користь та підмогу своїм кревним.
Надежда (цілує їй руки). Чим я вам віддячу за вашу добрість до мене?
Ольга. Я це роблю не ради подяки.
Надежда цілує панну. Андрій. Янгольська ви душа!..
Логвин (цілує панні руку). Хіба ж не легко у світі жити побіч таких людей, як ви?
Завіса.