"… Той, що греблі рве".
Леся Українка
"Лісова пісня"
Я той, що греблі рвав.
Я не сидів у скелі,
коли дуби валились вікові.
У партизанській лісовій оселі
на пережовклій, стоптаній траві
лежав, покритий листям пурпуровим,
і кров текла по краплі крізь бинти,
а лісовик з обличчям сивобровим
питав мене: "Чи всі порвав мости?"
– "Усі...".
Тоді, схилившись наді мною,
сиділа ніжна Мавка цілу ніч,
туманною повита пеленою,
із карабінним чересом опліч,
вона, зітхнувши, почала співати:
"Чому ж сього не можна запитати?
Он, бачиш, там питає дика рожа:
"Чи я хороша?"
– А ясен їй киває в верховітті:
"Найкраща в світі".
– "Ти, найкраща в світі,
врятуй мене,
бо там, на синім Пруті,
іще стоять незірвані мости,
по них повзуть прожерливі і люті
зелені змії".
– "Можу принести
жив-гай-трави – і смерть вона відгонить".
І принесла, оббігавши луги.
І полетіли ферми й ланжерони
на прикарпатські гострі береги
у грозовому реготі веселім.
Я той, що греблі рвав,
а не сидів у скелі.
1946 р.