Ясени, і клени, й липи.
Лиш берізки золотисті
Ще горять, як смолоскипи.
Білка мостить постіль з моху,
Стихли йоники в траві.
Відкриваються потроху
Таємниці лісові.
У кущах, не знати звідки,
Умостилось кілька гнізд.
В них, либонь, жили чечітки,
Зяблик, іволга і дрізд.
На вербі — гніздо сороки,
Знизу круглі, наче м'яч,
Поблизу, за два-три кроки,
Мешкав тетерев-косач.
У гіллі синичка тенька
Лущить зерна цілий день,
І від білочки опеньки
Поховалися за пень.
Гарячий серпень ще вчора
Блукав над струмочком чистим,
А нині вода прозора
Запахла осіннім листям.
На галявині широкій
Спіє терен чорноокий,
Пломеніє глід,
Жаром жевріє шипшина,
Червоніє горобина
І пишається калина,
Наче маків цвіт.
Лісове невтомне птаство
Буде нишпорити часто
Взимку серед віт,
І примерзлу горобину,
Зарум'янену шипшину,
Глід, і терен, і калину
Знайде на обід.
Стежка, озеро, стіжок –
Все у падолисті.
І в гніздечку для пташок
Задрімав сухий листок,
Наче у колисці.
Не те що гук — найслабший звук
У лісі ловить вухо:
То з хащ долине дятла стук,
То гілка трісне глухо.
То враз пахучу і важку
Шишкар упустить шишку,
Сполоха зайця в сосняку,
І їжака, і мишку.
А там ступа хто крадькома –
Людина, звір чи птиця?
А може, зимонька-зима –
Холодна сніговиця?
Височенько чи низенько,
В кошику чи в шубі –
Умостився Морозенко
На столітнім дубі.
От, мовляв, побавлюсь де я
Листям лопотючим!
Та й дихнув собі знічев'я
Вітерцем колючим.
Раз дихнув — і облетіли
Жолуді доспілі,
Ще дмухнув — і задзвеніли
Віти посивілі.
Потім дмухав без угаву
І з гори і з долу,
Шарпав крону кучеряву,
Зовсім охололу.
Після хуги снігової
Голо в лісі й лузі
Тільки дуб стоїть, як воїн,
В листяній кольчузі.