не потурати забаганкам,
не підтакувати побіжно, навіть не вслухаючись у слова,
не… не…
Отак виборювати своє суперечливе щастя.
Воно — як сіль,
кожна крупинка різка й пекуча,
але й необхідна, аби присолити
усе, чим живемо,
хліб нашого буття.
Щоб вільно й спокійно йти берегом річки,
ловити повів вітерця,
не тьмаритися муками совісті і помічати захід сонця,
переплески зір в глибинах Дніпра.
(1983)