крила... — Що ж іще могла відповісти Яринка?
— Я так і знала! — Мама зблідла, упала в крісло.
— Вони нам ніскілечки не заважають, — спробувала заспокоїти маму Яринка. — Ми навіть літаємо вдвох...
Але мама наче оглухла. Перед маминими очима ще, мабуть, стояла жахлива картина: Юркова оголена спина і на ній згорнуті крила.
— Ти думаєш, що ти говориш? — трохи отямившись, обірвала мама Яринку. — Ти хоч розумієш, за кого ти вийшла заміж?
— За Юрка...
— За якого Юрка! — перейшла вже на крик мама. — За потвору! Перевертня!.. Був би вже краще горбатий! Хочеш, щоб і діти твої отакі були?
І як Яринка не плакала, як не переконувала маму, що Юрко абсолютно нормальна людина і крила його тільки скрашують, у мами на всі її вмовляння та докази був один аргумент:
— Ти уявляєш, що буде, коли про це дізнаються інші?
— Не дізнаються.
— Нам тоді й на вулицю не можна буде поткнутись. Як я з'явлюся в школі, на очі всього колективу? Директорка, яка має крилатого зятя! На все життя ощасливили, до ями могильної...
І під кінець категоричне, що не підлягає оскарженню:
— Вибирай: або ми, або отой твій... Юрко...
Але Яринка вибирати не хотіла. Яринка не могла уявити, як вона зможе жити без Юрка, без мами чи тата. І мама після кількох днів, що перетворилися в пекло, сказала зарюмсаній по самісінькі вуха дочці:
— Перестань ревіти, я щось придумала.
Мама, виявляється, не сиділа склавши руки всі оці дні. Мама діяла. І знайшла абсолютно надійну людину. Яка єдина зможе їх врятувать од ганьби.
— Мій колишній учень, до речі. Вела його з восьмого класу. — До того, як стати директором, мама викладала математику в старших класах. — Тепер він першокласний хірург. Покладемо твого Юрка під чужим іменем, ніхто й не довідається.
— Навіщо? Юрко ж абсолютно здоровий!
— Не перебивай! Він його прооперує. Одріже оту гидоту, і твій Юрко стане нормальною людиною. Як усі.
— Йому ж буде боляче, ма!
— Зроблять під наркозом — нічого не чутиме... І май на увазі: це єдиний вихід. Якщо хочеш його зберегти, то мусиш умовити.
— А як він не погодиться? — Яринці й подумати страшно, що Юрка будуть класти під ніж. До того ж вона його вже не може й уявити без крил.
— Якщо любить — погодиться.
— Нехай трохи згодом, ма, — почала проситись Яринка.
— Коли згодом? Коли все місто дізнається? Ти цього хочеш? Чоловіка треба обламувати, поки він у тебе закоханий. Поки йому здається, що поза тобою й жінок не існує. Потім уже буде пізно. Я з твоїм татом протягом першого ж тижня упоралась. Бачиш, який у нас тато? Отакий має бути й Юрко. Якщо хочеш бути щасливою.
— Ми ж іще й не налітались, — сумно сказала Яринка.
— Ще налітаєтесь. На літаках. Ви ж люди, а не метелики...
IV
І Юрко після довгих вмовлянь та сліз нарешті погодився.
Операція відбулася успішно: головне — ніхто про це не дізнався. Юрко став нормальною людиною, і вони щасливо живуть ось уже восьмий рік.
Юрко теж закінчив інститут, трохи пізніше од Яринки. І "кує" кандидатську. На яку тему, не так уже й важливо, головне — одну з наймодніших. За висловом мами Яринчиної, захиститься "з коліс".
Він став лисіти і нажив помітне черевце. І дуже чимось став схожий на Яринчиного тата. Особливо коли вони вдвох, надівши цератові фартухи, заходжуються прати білизну. Нахиляться дружно над ванною, і не розібрати, де тесть, а де зять.
І якщо коли й літає, то лише вві сні. Та й то рідше й рідше.
А крила...
Крилами теща підмітає підлогу.