Загадала бабуня, щоб Дениско перебрав дві склянки гречаних круп на кашу: там же і насінинки бур'яну трапляються, і "колінця" від стебел, і навіть манюні грудочки землі. А від усього того хіба може бути каша смачна!
Сів Дениско за стіл, чисті крупинки відгортає по ліву руку, а весь непотріб — по праву. Тільки робота ця загайна і вимагає великого терпцю та уваги, а Дениска швидко ліньки напали. От він і перебрав крупи абияк.
Бабуня ж була певна, що Дениско попрацював на совість, і висипала крупи в окріп.
Зварилася каша. Сіли всі вечеряти. Коли це Дениско як не підскочить:
— Ой! Що ви мені підсунули! — і виплюнув на край тарілки крем'яшка.
Всі повернули до нього голови, а бабуня відклала набік ложку і з докором сказала:
— Це дякуй тому хлопчачкові, що крупи перебирав. Все йому, бач, ліньки.
— Е, лінивому й нитку перервати важко, — підтакнув тато.
— Щира правда, — не втримавшись, докинув і своє слово дідусь. — Лінивий сидячи спить, лежачи робить.
— Ледачому завше ніколи, — посміхнулася мама. — Вранці росяно, в обід душно, а ввечері комарі кусають.
— Знаю, знаю, — винувато закліпав Дениско. — Хочеш бути щасливим, не будь лінивим...