Що я не такий, як всі.
Ночі опошлені доля кинула
У парку з серцем наодинці.
Я почував, як мати плакала
У ночі блакитних зим.
Тоді душа моя самотньо капала —
Колу про смуток я розповім?
Ах, розумієте — доля закинула
Мене не в красний Рим.
Нудьга, нудьга на серце ринула
Потоком смертельно злим.
Може, в житті я встигну кинути
Лише витиск в вогкій росі.
Ах, розумієте — не вине серце тиснути,
Бо я не такий, як всі…