В збуджений передчуттями світ.
Про чиє давно забуте горе
Нам розкаже полум'яний слід?
Де той лук, що ці жбурляє стріли
З темної, німої висоти?..
То ж, напевне, люди не зуміли
Згоди між собою досягти.
Наче перелякані отари,
Врізнобіч метнулися зірки
В день, коли чиїсь пекельні чвари
Цілий світ роздерли на шматки.
І від того грозового часу
Зморені земляни дотепер
Дивлячись на метеорну трасу,
Гірко промовляють:
— Хтось помер…
Та чи все ми зважили й пізнали
На космічних нетривких мостах,
Щоб про нас такого не казали
У далеких зоряних світах?..
Я подумав: мабуть, є потреба
Власну душу вивільнить від зла.
І до мене з грозового неба
Блискавка бровою повела.