Кум із ЦУМа (збірка)

КУМ ІЗ ЦУМА

МЕРСІ-ПАРДОН, ШЕФ!..

Старший тренер обійшов з усіх боків свого форварда Антона Зайцева, уважно розглядаючи, наче вперше бачив його, а тоді нарешті подав голос:

— Гм... Як кажуть — хороший...

— Що мене роздивлятися? — буркнув форвард. — Не дівка я...

— Не дівка, говориш? — тренер ще раз оглянув його з усіх боків і лишився задоволений тими оглядинами. — Не дівка, а можеш нею і того... побути. Ось тільки вигляд у тебе... мм... затрапезний. До того ж, завжди неголеним ходиш, закудланий, а на колінях штанів замість стрілок якісь гармошки.

— Підтягнусь, шеф, — звично заспівав своєї Антон. — Моє діло голи забивати, а з моєї фізії, якщо вона декому й не подобається, воду все одно не пити.

— Хоч би голився частіше, адже ти перебуваєш на очах усього стадіону. Скільки тисяч болільників на тебе дивляться на кожному матчі, а ти...

— Хай вони краще на мої ноги дивляться, — показав Зайцев зуби. — Моє діло атака, а не фраєрство там усяке.

— Гм... Вислів Чехова пам'ятаєш?..

— Про футбол?

— Ні, про те, що у людини все повинно бути красивим: і одяг, і тіло, і душа... Ну і все решта, — додав тренер уже від себе. — А ти... Жаль, що в мене немає зараз часу проводити з тобою виховну бесіду. Слухай мене уважно, Антоша. Оці твої патли... — показав він на голову форварда, — хоч і повиростали за всякі рамки, але на завтра...

— Обчикрижу, шеф!

— Якраз і не треба, бо завтра ці патли тебе здорово виручать. Та ти сідай, сідай, — і сам сів поруч з форвардом. — Діло таке. Наше спорттовариство, як ти знаєш, створило жіночу . футбольну команду "Амазонки".

— Жіноче діло кухня, а не футбол.

— Гм... Мода зараз така пішла — жінка у футболі. Треба ж чимось дивувати інших. От газети й пишуть, що наше місто — одне з небагатьох, що має власну жіночу футбольну команду. Приємно. Але я не про це. Наші "Амазонки", як тобі відомо, з тріском програють. А завтра у них відповідальна зустріч з "Ромашками". І якщо наші футболістки програють, то... Одне слово, я думаю, ти все зрозумів.

— Нічого не второпав, шеф!

Тренер встав, походив сюди-туди і спинився напроти Антона.

— Треба зробити так, щоб "Амазонки" у завтрашньому матчі з "Ромашками" виграли.

— Хай виграють, — знизав плечима форвард. — Мені яке діло? Я ні за кого не болію. Хіба що за самого себе.

— Я думаю, що наші жінки виграють, але... але виграють тільки завдяки тобі, Антоша.

— Не доходить, шеф!

Тренер озирнувся і, підійшовши ближче, понизив голос:

— Ти завтра зіграєш за одну з "амазонок". Під виглядом жінки-футболістки... Ну, скажімо, Антоніни Зайцевої. Іде?..

— Що я буду з цього мати?

— Постривай, спершу треба забити у ворота "Ромашок" хоча б зо два м'ячі. А тоді вже й ставити свої умови. То як?..

Зайцев подумав (а думав він завжди довго і туго) і засопів.

— Ла-адно, спробую. Тільки хай мене переведуть на третій курс. Бо я вже п'ять літ вчуся в інституті і все на першому курсі. Прямо чортзна-що виходить! Непорядок!

— Гм... Побалакаю з ректором, — пообіцяв тренер. — Не забудь: це прохання... не офіційне, звичайно, самого голови спорттовариства. Гол ось так потрібний.

— Ла-адно...

— Тільки дивись... Веди себе на полі, як баришня. Ну, така... благовоспитана. Нікого не бий по ногах і взагалі, не затівай бійок, як це ти любиш робити. Більше того, аби створити повну ілюзію, що ти жінка, під час гри можеш іноді дивитися навіть у люстерко. Для чого?.. Ну... ну хоча б будеш поправляти зачіску, як це люблять робити жінки. А ще тобі ось... губна помада. Паризька, а не яка-небудь. Пофарбуєш губи. Отим самим... сердечком. Ну і фізію... тобто фізіономію приведи у повний порядок. Ясно? І гляди мені, щоб без ніяких там ста грамів...

— Та ла-адно... — Зайцев подумав (а думав він довго і туго) і запитав:

— А курити можна?

— Гм... Жінки, здається, теж сигарети смалять. Але тільки одну. Ясно? Бо я візьмусь за тебе і врешті-решт відучу від куріння! Що за мода, футболіст і палить!

— Кину, шеф!

— Побачимо.

... Матч відбувся блискуче.

"Амазонки" виграли з рахунком "два-нуль".

Коментатори передавали:

"Особливо відзначилась центральна нападаюча "Амазонок" Антоніна Зайцева, котра й забила у ворота "Ромашок" два вирішальних гола".

— Ідіот!.. — затиснувши після матчу у темному кутку "Антоніну Зайцеву", шипів тренер. — Губи розмалював паризькою помадою, а поголитися, як завжди, полінився. Про це мені зробив зауваження сам голова спорттовариства. "Ну й заросла ж щетиною ваша Антоніна, — каже кисло. — Хоч би вона раз на тиждень голилася!"

— Моє діло голи, — ліниво заспівав своєї Антон. — Я своє зробив. А ви?.. На який курс мене перевели?

— На третій, — буркнув тренер.

— Мерсі-пардон, шеф!

А ЧИ НЕ ПОРА ПОЗНАЙОМИТИСЬ З ІВАНОМ ІВАНОВИЧЕМ!..

Заходжу оце днями якось у наш модерний універмаг "Товари на всі смаки", аж глядь — предивне гасло висить:

"Тільки у нас!!!

Нові форми обслуговування"

І трохи нижче:

"Громадяни покупці! .

Наш універмаг з 1.02 по 1.03 ц. р. вперше проводить місячник

"ТОВАРИ З-ПІД ПРИЛАВКА"

Під час місячника вас чекає широкий вибір товарів під нашими прилавками. Ласкаво просимо завітати до наших гостинних підсобок.

Адміністрація універмагу"

"Еге-ге, — думаю, — треба спішити, покіль запрошують, бо такі предивні місячники не в кожному магазині бувають".

Кидаюсь до підсобок, але на східцях, що ведуть униз, в цокольне приміщення, страж стоїть — такий собі рудий паруб'яга із закачаними рукавами.

— Куди?.. — і шваброю, як списом, загородив мені дорогу.

А я йому так бадьоро:

— Хочу взяти участь у вашому місячнику "Товари з-під прилавка". Сподіваюсь, у вас з-під прилавка продається лише дефіцит?

— Записку!.. — вимагає страж.

— Яку?

— Тоді — тпру, шановний! — і паруб'яга підпер широким плечем одвірок. — Вхід у підсобки тільки по записочках самого Івана Івановича. Або ще по персональному дзвінку. Теж Івана Івановича. І тільки тоді ми можемо дещо підкинути вам з нашого дефіцита.

Я дивлюся на нього здивовано.

— А для чого ж тоді писали: "Ласкаво запрошуємо"?

— А ми й запрошуємо ласкаво, — вишкірив зуби чолов'яга. — Але тільки тих, у кого є записочки.

— Гм... І як триває ваш місячник?

— Наш місячник триває успішно, — голосом, який хоч на плівку записуй для радіоінтерв'ю, одказує страж. — Іван Іванович ледве встигає писати записочки, а ми — продавати з-під прилавка дефіцитні товари. Така нова форма торгівлі повністю виправдала себе. І багатьом покупцям дуже сподобалася.

— Знайомим Івана Івановича? — уточнюю.

— Звичайно. Але наша нова форма торгівлі...

— Як — нова? — перебиваю. — Хіба ви раніше не торгували дефіцитом з-під прилавка?

— Торгували, але... — паруб'яга з жалем зітхнув, — але не боролися із блатом.

— Н-не розумію.

— Що?

— Не розумію, кажу, для чого ви організували цей місячник?

— Який ви, звиняйте, нетямущий — і паруб'яга вигукнув з пафосом: — Ми організували цей місячник виключно для боротьби із таким Негативним явищем, яке в просторіччі називається блатом.

— ???

— Раніше як було? Дефіцит по знайомству, себто по блату продавали з-під прилавка замалим не щотижня. А іноді і всі 365 днів на рік. І ніякої, звичайно, боротьби із блатом, з отими записочками ніхто, звісно, у нас не вів. От адміністрація і вирішила хоч якось обмежити це діло, загнати блат у вузькі рамки... кгм-кгм... законності.

— ???

— Невже до вас не доходить, що боротьба із блатом у нашому універмазі почалася з організації місячника "Товари з-під прилавка"?

— Нічого не второпаю.

— О, щоб вам розтовкмачити, то треба добре перед цим заправитись, — паруб'яга вже почав втрачати терпіння. — Я вам кілька хвилин одне і те ж жую: своїм місячником ми боремося із блатом... Як боремося? Обмеженням. Бо тепер дефіцит продаємо з-під прилавка не дванадцять місяців підряд, як то було раніше, а лише один місячник. Себто місяць. Закінчиться місячник і — край! Ніяких записок, ніяких товарів наліво, ніяких знайомств. Отже, ми загнали блат у вузькі рамки одного місяця. А решту одинадцять місяців ми торгуємо товарами лише на прилавку.

— Тоді дозвольте ще одне запитання: скільки товарів ви продаєте під час місячника?

Паруб'яга посопів, щось прикидаючи.

— Та майже... річний план виконуємо. Одинадцять місяців після місячника боротьби із блатом нам просто нічим торгувати.

А мимо нас сунули і сунули щасливці з персональними записочками від Івана Івановича, а назад, з підсобки вже сунули з пакунками під пахвами.

А я стояв і думав:

"А чи не пора вже, нарешті, познайомитись з Іваном Івановичем?"

У СВІТІ ЗАГАДОК

Начальник автопідприємства викликав до себе в кабінет водія пасажирського автобуса Геннадія Смика для дуже неприємної розмови. В АТП почали надходити скарги від пасажирів, що водій автобуса 05-37 бере на маршруті гроші за проїзд, а білетів не видає. Водієм автобуса приміського сполучення 05-37 якраз і був Геннадій Смик.

"Гм... З чого починати цю... неприємну розмову? — морщачись, як від зубного болю, міркував начальник АТП. — А на вид цей Смик імпозантний. Як кандидат наук. Та й костюм на ньому моднющий, і кожушина шикарна. І лице симпатичне, лице мислителя, а бач... Привласнює п'ятаки та гривеники... Мда-а..."

І начальник АТП відчув, що йому соромно, що наче не цей ось ввічливий, гарно і зі смаком одягнений молодик краде державні п'ятаки та гривеники, а він сам... Бррр!!. Начальником він був ще молодим, в автопідприємстві працював без року тиждень і з подібним фактом зустрівся вперше.

Вирішив почати здалеку:

— Ну... як трудимося? Та ви — сідайте. Чим зараз зайняті?..

— Та ось думаю над інтересними і загадковими фактами, — Геннадій Смик сів, відкинув полу моднющого кожуха і, закинувши ногу на ногу, поклав собі на коліна шапку й злегка гладив дороге блискуче хутро. — У світі, виявляється, ще стільки нерозгаданих таємниць!

— Гм... наприклад. '

— От читав я в "Новом времени", що при розкопках під Багдадом археологи знайшли електричну батарею, яка була виготовлена за дві тисячі літ до Вольта і Гальвані.

— Невже?.. — все ще морщився начальник, бо не знав з чого почати розмову: — Цікаво.

— Ще б пак! — Смик відкинувся на спинку стільця.