ходив по селах криниці копати
і залишав у кожному селі
то спомин по собі,
то теплий дотеп,
то цямрину вербову…
Під Лубнами
нажив синів і дочок…
І осів,
і ремесло покинув…
Лиш на свято
по п’ятій чарці говорив дружині:
– Оце тобі, Маріє, так скажу,
що треба й дітям викопать криницю,
щоб знали чисту воду дзвонкову.
Та от халепа – де її копати?
І там і сям я прикидав…
Нема
в нас джерела…
Хіба що там, де група…
Таки візьмуся, мабуть, навесні… –
А під різдво в селі не стало діда…
Повиростали дочки і сини,
справляли весілля, дітей хрестили,
старіли
й згадували діда,
що він, мовляв,
до смерті їм не викопав криниці…