Вітер

Володимир Підпалий

Рябить Дніпро човнами… За водою,
за повінню знялись і попливли,
мов полетіли, птахи, білі крила
раз по раз опускаючи до хвиль.

А берег причаївся, розгубившись:
зник другий берег – виллється вода
й човни о суходіл потрощить крила…

Гасає вітру тінь – туди й сюди…

Завантажити цей текст

Інші твори цього автора:

Дивіться також:

Біографія Володимира Підпалого