Зветься він Чорний Шкрет.
Прилетів раз до нас:
— Шкре-те-те! Шкре-те-те!
Ми із татком сиділи,
саме казку читали
і того Шкрететиська
аж ніяк не злякались.
Ми сказали: — Ану,
шкретететай нам тут!
Або спати лягай!
Бо як сплять — то ростуть!
Та нараз Чорний Шкрет
чорним оком нам — блись:
— Шкре-те-те! Шкре-те-те!
Я вже виспавсь колись!
Уявіть, якщо Шкрети
повкладаються спать?
Хто ж тоді буде вам
на вікні шкрететать?!
І сидів Чорний Шкрет,
і сидів — шкрететав,
поки тата й мене
на всю нічку приспав.