в полі, в кузні, біля ферм...
В праці всі. Лиш Клим Надточій
і очей ще не продер.
Все нездужа, бідолаха,
щось уже багацько днів —
тяжко стогне, оха, аха,
весь опух, почервонів...
Подивитися б — статура! —
в два центнери не вбереш.
А щодня — температура,
сорок градусів, не менш.
Так ото й живи, як хочеш:
приповзеш, буває, в ліс,
зріжеш дуба. Приволочиш —
вже й змокрів, уже й зморивсь...
Щоб не та хвороба в тілі —
не робив би він хіба?..
А тим часом ув артілі
вже закінчилась сівба.
Всі трудилися завзято,
всі — на совість, певна річ!
І прийшло травневе свято
в радім сяєві облич.
Трударі — і слава, й честь їм! —
розгортають прапори...
світить сонечко згори.
А надвечір за столами
посідали, як і слід.
— О, диви — і Клим між нами!
В тебе ж — тиск! Радикуліт?!
— Та полегшало, нівроку,
то й прийшов туди, де всі ж...
Без громади я — ні кроку.
Дмитре, а налий повніш!
— Друзі, в нас — подвійне свято! —
тут гукнув Дмитро Гора. —
Клим одужав! Нум — качати!
Слава Климові! Ура!
Вій в урочу цю хвилину
не забув про колектив!.. —
І, немов легка пір'їна,
вгору наш Климко злетів.
На руках поплив із зали —
і в долину, до ставка.
Там "героя" розгойдали
і — у воду сторчака!
— По хворобі, знаєш, треба
Просвіжитись... Ну, а ми
попрацюємо й без тебе —
за образу не сприйми!
Нині якось перебудем,
завтра ж — просим! — не проспи
і виходь туди, де люди, —
тільки ж вила прихопи!