Осяваючи блакить.
Дивну власть, чудовну силу
Мертвий зір його таїть.
Наче чари невидимі
Ллються зверху на моря,
І бурхливо рвуться води
До безмовного царя.
Клекотять і плещуть хвилі
І з неоглядних далин
Буйно котять срібні гриви
До бережних стромовин.
Тяжко в камінь ударяють,
Рясно сиплють синій блиск,
Обливають білим шумом
Темних скель безладний тиск.
Та дарма. Не зворушити,
Не збудити їм мерця;
Безпричасні і холодні
Риси світлого лиця.
Так і я до тебе рвався,
Так і я тебе любив.
Ти дивилася як місяць,
Буйним морем я кипів.