Вальс

Борис Олійник

Цвіт на каштанах помірно, покірно погас.
Ах, не зів’яв, а погас, наче люстра у залі…
Все проминуло, немов старовинний романс,
Тільки гвоздика тремтить на крижині рояля.

Тільки мелодія… Тихше. Облиште. Не час.
Я запізнився навік на заручини наші.
Все проминуло, і вже не поверне до нас
Юний Волконський і ніжна Ростова Наташа.

Все проминуло…
Так звідки ж цей шарф
і рука –
Спалахом білим на тихому мармурі ночі?
Все одшуміло. Зосталася тільки ріка,
Пам’ять русява, вишнева зав’юга
і… очі.

Квіт на каштанах так чисто і юно зайнявсь,
Вітер волого припав до пелюсток губами…
Все повернулось у цей старовинний романс:
Двоє спинились… а я відпливаю у пам’ять.