Ви навіть серцю віддали наказ мовчати.
Та коли в біле вбрались ви,
а я – у чорне,
То це, пробачте, не фінал.
Скоріш – початок.
Ви так спогорда пропливли, як дика сарна,
Немов мене і не було у цій курзалі.
І хоч кавалер ваш тримавсь
крутим гусаром,
Однак з-під фарби сивина
про все сказала.
Ви думали, що та весна під снігом вмерла
І тільки спогадом на дні, як сіль, осіла.
…Чому ж ви вдома крадькома
сльозу утерли
Над давнім знімком, що прижовк,
як лист осінній?