Ганна
Ха-ха-ха-ха!
Гаразд поклявсь... і поняла ти віри?
Маруся
Не кривдив він у слові...
Ганна
Як?! Та ти
Чи з чаду, чи сліпуєш нарочито?
Не кривдив? Ха!! Та він дурив тебе,
Як те дівча...
Маруся (сплеснула руками)
Ой мамо, мамо! Що ви?!
Ганна
Так, все дурив!.. І розум твій сп'янив
Розкошами: невольників тут сила —
Край палацу сидять вони в тюрмі.
Маруся (лама руки)
Не знала я... не відала... клянуся...
Ой лелечко!.. Ой ненечко... повір!
Яке страшне пробудження від сону...
Яка сама собі стаю гидка!
Сп'яніла я, чи... одібрав бог розум...
Чи кара то за втіху грішну... Ой,
Омана зла, нечуте ошукання!
Яка ж тепер безщасна я!! Ой, чом
Мене малу ти до схід сонця, мамо,
Не кинула в колодязь? Чом мене
Ти в пелюшках не задавила зразу?
Навіщо ти пустила на сей світ
Своє дитя,— на горе, на гризоту,
На поквил злий... на сльози навісні?!
Ой лелечко!.. Не можу ж я признати,
Щоб мій Гірей... щоб місяць мій ясний...
Мене дурив...
Ганна
Піди в тюрму,— там гине
Від мук тяжких хрещений руський люд,
Краса бійців, лицарство наше славне,
Що віру й край боронить від сіпак,
Що і сюди забилося з завзяття,
Щоб визволить тебе від бусурман,
Вернуть у рід Марусю Богуславку...
Маруся (не при собі)
Ой лелечко (хитається), з-за мене стільки мук?
Він випустить... То все надужива
Без відома... його дозір...
Ганна
Ти певна?
Борониш все ти ірода пашу?!
Так похопись... бо хоче він сьогодні,
Як бунтаря, Сохрона покарать,
На люту смерть віддать твою дружину...
Маруся
Сохрон мій тут?!. Дай руку, бо впаду...
Туман в очах... зомліло серце в грудях...
Не віддихну... я вся мов на ножах...
Сохрон мій тут?..
Ганна (піддержує)
За всіх приймає муки.
А мій Степан, твій рідний брат, умер...
На місці сім... сьогодні... під кинджалом
Довірного твого паші...
Маруся (несамовито)
Рятуй!
Рятуй мене од пекла, милий боже!
Я проклята... я грішниця тяжка...
Нема мені між людом рідним місця...
Віки минуть — мене клястиме люд,
Кісткам моїм не буде супокою!
З-за ласощів я віру продала,
З-за любощів забула край свій любий,
З-за тих розкош потурчилась навік,
Учаділа... і п'яна не змогла я
Оборонить ні брата, ні орлів...
І брат умер... а той, з ким обручилась,
Вже у катів. О мамо, мамо вбий
(дає кинджал)
Свою дочку зрадливу!.. Тни у серце,
Щоб на ножі все крів'ю запеклось!..
Геть, пріч усе!!! (Зрива і кида оздоби.)
Запроданки оздоби,
Добуті ви за рідну руську кров...
О, як тепер ненавиджу себе я,
Гидую як пашею і всіма
Невірами...
Ганна
О моя доню люба!
Маруся
Клянусь судом, клянусь своїм покволом,
України покоєм я клянусь
І славою синів її завзятих,
Клянусь отцем, що визволю усіх.
Не допущу вже більше до знущання:
Я вимолю сльозами у паші...
А коли ні,— ключі у його вкраду,
Сп'яню, присплю... заріжу, задушу...
А воленьку братам моїм добуду
І помстою за муки заплачу!
Ганна
Дитя моє! Морозом битий квіте!
Прокинулась в тобі отецька кров...
Ти знов моя... знов наша...
Маруся
Україна
Не прийме вже... такої...
Ганна
Прийме, вір!
І все простить, як я тобі прощаю...
До помсти ж!!
Маруся
Так! До помсти!!
Ганна
І в наш край.
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Направо від глядачів — ганок розкішного будинку, із слупами, широким рундуком, мармуровими сходами, за ним здіймається шпилем мінарет з кружганком. Ліворуч на другім плані — тюрма, мури, брама... Просто — море, затока; навдалі, на другім боці затоки, видко город, мінарети, мечеті... Вечір, а далі ніч.
ВИХІД І
Ганна і вартовий.
Ганна
Нема її... (Озирається.) Чи вдача, чи невдача?
Душа в мене холоне... Час іде,
Її ж нема...
(Потім, глянувши надокола і до вартового.)
Гей, правовірний брате,
Куди це всі збираються?
Вартовий
В мечеть.
Ганна
В яку ж?
Вартовий
В ген ту, що мріється по той бік.
Ганна
І надовго?
Вартовий
На цілу ніч...
Ганна
А ми
Зостанемось самісінькі?
Вартовий
На вежах
По одному з вартових...
Ганна
Двоє всіх?
Ой лишенько!.. Ясний паша зволяє,
Щоб пробула я ніч з його ханим,-
То я боюсь...
Вартовий
Чого? Безпечно, пані...
Через ланцюг ніхто не пропливе,
А тут свої...
Ганна
Та чи його ж замкнуто?
Вартовий
Напевно.
Ганна
Я б хотіла позирнуть...
Ти проведеш?
Вартовий
Не можна...
Ганна
Маєш ліру...
Вартовий
Хай пані жде, як вирушать усі...
Ганна
Гаразд, гаразд! (Набік.) Не вернешся ти звідтіль!
(Виходить.)
Хвилини йдуть, я жду, мов на ножах...
І слушний час вже близько, тільки й можна
В цю мить звільнить невольників; її ж
Нема й нема!.. Може, призналась кату
І справу тим зламала? Або й те,
Що постеріг і він її заміри
Та й забира з собою... Ох, біда!
(Знов визира, загляда на рундук і в двері; завваживши, що вартовий пішов обходом круг вежі, надходить крадь-кома до залізних дверей і тихо стука.)
Голос Сохрона
Хто там?
Ганна
Це я, я — матір з Богуслава.
Сохрон
Матусенько!
Ганна
Що, кари не було?
Сохрон
Відложено через велике свято...
Ганна
Молітеся! Чи знаєте пак ви,
Який у нас сьогодні день великий?
Сохрон
Де ж знати нам! Ми погубили й дні...
Ганна
Сьогодні там, в Україні, великдень:
Христос воскрес!
Сохрон
Воістину воскрес!
Голоси
Воістину!
Сохрон
Ой мамо дорога!
Що ти мені і всім нам пригадала!
Сльозами нас умила... Тяжкий скрут!
За морем там, в коханій Україні,
І дзвін гуде, і церква сяє вся,
А тут... мури, залізо... темна ніч.
Ганна
Надія є у бога... незабаром,
Може, і вас Всевишній воскресить,
Як воскресив свого святого сина...
Молітеся й чувайте! Але йдуть... (Відходить.)
ВИХІД II
Ті ж і Маруся.
Маруся
Добула ось паші мого ключі —
І від скарбниць, і від тюрми, й від брами,
Що море це й причали замика...
В оцій руці — добро його, і влада,
І супокій, і самеє життя...
Я ласкою, цілунком, пригортанням
Добула їх... і, мов Іуда той,
Передаю на згубу мого квіта...
Як боляче! Що він мені вчинив?
Кохав, жалів, всім потурав бажанням,
З мене очей не зводив, вітерцю
Не дозволяв в моє обличчя віять,-
І я за те його ще предаю...
Що ж скоїв він? Забула... (Пауза.)
А! Згадала,-
Невольників почав держати знов
Наперекір моїм бажанням... правда.
А може, то без відома його?
Либонь, що ні!.. Ой, тяжко зневірятись
Тому, кому це серце віри йме;
Але проте... кров, рідна кров волає
Поквитовать неправду вікову...
Так мусить буть, нема другого шляху...
Невольники замучені на смерть,
Вони несли з-за мене катування —
Повинна я забуть себе для них...
Повинна я з грудей це серце вирвать,
Все витруїть... А далі, далі що?
Заставити умерле знову битись?
На камені садить нові квітки?
Ой, зроду ні! Се неможливе чудо!..
Ганна (підходить)
Марусенько... чи вдача?
Маруся
Ось ключі...
Ганна (бере)
Хвала тобі, наш милосердний боже!..
А я уже боялась і спитать,
Як вгледіла, що ти смутна, журлива...
Маруся
То так собі...
Ганна
Звичайно, скритий страх...
Тривога теж... за близьке, світле щастя...
Бік радості часами плине сум...
Маруся мовчить.
Ти не вважай... А що ж, готова?
Маруся (не зовсім розуміючи)
Я б то?
Ганна
Еге ж, чи все взяла? Або й то,— кинь
Здобутеє тут ґвалтом сороміцьким...
А байдаки й галери де?
Маруся
Ген-ген
За ланцюгом, в затоці... Всі ключі там...
Ганна
Так до тюрми!
Маруся (збентежено)
Тривайте, ще ж паша
Не виїхав з своїм надвірним військом.
Як вирушать...
Ганна
Коли ж то, ой, коли?
Там нудяться...
Муедзин (на мінареті)
Алейкум ель, Рамзане!
Маруся
Вже муедзин завів...
Другий муедзин
Ля ілляга
Іля аллах у Магомет рассул!
Ганна
О,
І тут, і там...
Маруся
За мить одну усі
Вже вирушать на той бік.
Ганна
Треба зараз
Поглянути, де замкнуто ланцюг?
(Заходить.)
Маруся
Я вся тремчу, думок зібрать не можу...
Щось давить тут і стукотить в виски:
Прощатися... Стрічатися... Ой скрута!
Муедзин
Ля іль аллах у Магомет рассул!!
ВИХІД III
Маруся і Гірей.
Мінарети осяюються: один, другий, третій; муедзини перекликаються. Спаги в глибині сцени шикуються. Виводять пишного коня Гірею.
Сам він виходить з палацу.
Гірей (до війська)
До лав!
Офіцер
До лав!
Військо шикується.
Гірей
Батавою!
Офіцер
Батава!
Гірей
В Алі в мечеть ходою! Гей, рушай!
Військо вирушає, Гірей підходить до Марусі.
Не хочеш ти в мечеть? Сьогодні ж свято...
Маруся
Не можу я покинуть... щось дітки
Мовби слабі... чи пристріт то, чи зуби...
Гірей
Так зоставайсь, ховай вас всіх аллах!
Без тебе так мені нудливо їхать,
Що й свято це не в свято... Цілу ніч
Далеко буть... без квітки, без перлини,
Без радості, без втіхи всіх утіх.
Маруся
Що ж станеться?
Гірей
За спокій я безпечен,-
І ящірка не прошмигне сюди...
А все ж добу ти будеш в самотині.
Маруся
Доба не вік...
Гірей
Для мене — довгий вік...
Маруся
То негаразд... Людина — на хвилину;
Життя у нас, як павутина,— вмить
Його порвать здолає подих вітру...
Гірей (збентежено бере її за руку)
Яку сумну розмову завела....
У мене й так журба чогось на серці,-
Чи пречуття, чи за тобою нуд?
А ти іще про смерть. Хвилини навіть
Не проживу без тебе... Не здригне
Оця рука порвать життя нікчемне,
Коли б мене хотів скарать аллах...
Маруся (зрушено)
О любий мій, час гоїть наші рани.
Гірей
Марусю?! Ти так думаєш?..
Маруся
Усі
Говорять так...
Гірей
Та не усі так чують...
З тобою я душею зливсь навік:
Порвеш одну — порветься й друга разом.
Маруся
А там... на тім (показує на небо)
чи будуть вкупі знов?
Гірей
Аллах злуча коханців на тім світі...
Маруся
Там нас ніхто не може розлучить...
Гірей (цілує)
Ніхто й ніщо!
Маруся (гірко)
От тільки прикро й смутно,
Коли в житті ламаються слова
І запада їдке зневір'я в душу,-
Так боляче!..
Гірей (збентежено набік)
Невже вона все зна?
(До неї чуло.)
Не вільні ми, моя голубко тиха,
В окружнім злі; не переробиш всіх...
Не зміниш враз звичаїв, обичаїв...
Без відома дозорець гне своє...
Маруся
Я певна... Так! Тобі я хочу вірить,
Ти щирий...
Гірей
Вір! Язик мій лжі не зна,
І серце се тільки тобою б'ється.
Маруся
О любий мій, коханий, золотий!
Як я тебе люблю!
Гірей
Моя богине!..
Маруся
Візьми, молю, від мене клятьбу злу,
Пекельную, страшенну, невблаганну,-
Що нізащо, ні для яких потреб,
Ні для яких волань чи обов'язків...
Що ні для сліз, ні для прокльонів... Ні...
Ні для всього святого... а тебе я
Не кину тут, не зраджу...
Гірей
Що ти, що?
Нетямишся... стурбована... в тривозі...
Ти щось таїш?..
Маруся
Нічого не таю
Й не відаю нічого, присяйбогу...
Щоб не простив мені гріхів благий,
Щоб проклята була я на тім світі,
Щоб пресвята, пречиста...
Гірей
Схаменись!
Маруся
Щоб діточок я любих...
Гірей
Годі, годі!
Тебе, либонь, збентежив сон страшний
Чи око зле; я помолюсь пророку,
А ти вблагай своїх святих: господь
Для всіх один.