У хаті тихо, вікна чорні. Матір божа ледви освітлена і кужіль, її чоловік Семен, він як спить, то ще її любить. А коло нього Марія та Василь. А коло неї колиска з Юрком, найменшим. Образи на стінах і велика радість, що вона любить і її люблять.
У хаті чисто, сідати би до кужілі. Він у мене дужий, я ще буду мати діти.
Кілько дітий я не народжу... то він усіх погодує.
Мушу їх накривати, любити і на них робити.
Нитка довга та предовга без кінця, ніхто не скінчив нитки, їх треба убирати, а бог мені дав їх любити. Хочу, аби мій чоловік чув на своїм тілі всі мої пальці, всі десять. А Марію убирати треба на Великдень, а хлопчиська все роздеруть, бо знають, що мама наново нашиє.
Чоловік спить як камінь, Марія вже не закрита, а Юрко в колисці коло неї в неспокою. Понакривала і прилягла грудьми коло Юрка.
І кужіль, і очі, і нитка рівна та безконечна.
А як я на них понапрядаю, та убілю полотно, як папір, та повишиваю їм усе.
Та з воріт за ними буду дивитися, за моїм чоловіком та за моїми дітьми. Вони всі мої, як ідуть по сонцеві.
Опівночі очі слабнуть, пальці умлівають, а нитку мусить прясти дальше. Та й вона своїм молодим тілом хилиться до кужіля.
Не можна слабнути, вони на мене чекають, всі оті, що сплять: свою нитку я доведу до кінця.
Але прийшла на поміч матір божа з образів.
Та не хотіла довго помагати. Одної ночі прийшла та й сказала: "Більше тобі помагати не буду. Ходи зі мною".
Примітки:
Хороми – сіни.
Шустка – десять крейцерів.
Кошниця – кругла комора для кукурудзи.
Верена – рядно.
Цара – натовп.
Спрятати – зібрати, заощадити.
Прихарити – причепурити.